ти знову зайве... ты снова лишняя... моя!

промова до Неба...


 ТОБІ завжди дивились в очі
 наївні  мрії - все дівоче...
 та Боже мій, невже це зайве -
 латаття сонячного сяйва
  в долонях Всесвіту?!

 к-о-х-а-н-н-я...

 як дотик янгола... пелюстка...

 чи згуба? на чиїх вустах?! -
 Твоїх? його? а може інших? -
 то бормотіння божевільних
 як збіжжя пекла... - то їси?!


 і він обрав собі ту Долю!
 він гине сам в цьому полоні.

 латаття сонячного сяйва, -
 ти знову зайве,
 тільки зайве... -

 моє латаття!

 лиш моє...



 ТЕБЕ, Господи, всегда смотрели в глаза
 наивные мечты - девичьи...
 но Бог мой,неужели это лишнее -
 лилия солнечного сияния
 в ладонях вселенной?! -

 л-ю-б-о-в-ь...

 как прикосновение ангела... лепесток...

 или потеря?на чьих губах?! -
 ТВОИХ? его? или быть может на иных?
 тогда -
 это бормотание сумасшедших
 как хлеб ада... - его есть?

 и он выбрал себе эту Судьбу!
 он гибнет сам в этом плену.

 лилия солнечного сияния, -
 ты снова лишняя,
 только лишняя... -

 моя лилия!

 только моя...


Рецензии