Сепiя
Натомість листопад полонив нас туманами. Позникали барви. Осипалися клени. Сепія заволоділа світом. Монохромія зовні та всередині. І немає від неї порятунку. Бо час кольору сепії повільно сунеться, як той бурштиновий пісок, що наповзав на мене в кар'єрі вже майже доісторичного дитинства.
А ти погруз у сплін міжсезоння як оса в полуничний джем, бо сепія. Тобі бракує барв. А тому хочеться хоча би в Гурзуф на часину. Там сиротиною біліє будиночок Чехова біля самого моря. А воно смарагдове, а баранці хвиль - білі-білі. А парк в маєтку Раєвських - вічнозелений. І сепія його не може поглинути.
Я скупаюся в морі. Пірну з пірсу та швидко попливу до берега. Шок від холоду швидко пройде. На якусь мить я відчую себе новорожденним.І світ, мій Світ, знову стане барвистим.
І не треба їхати в Крим чи на Ядран.
Потрібно всього лише У-Я-В-И-Т-И, В-І-Д-Ч-У-Т-И... Тут і зараз... Вранці...
Ти посміхнешся...Гавранці каркати в спину не будуть...
Сепія зникне, облуда. Люди тобі посміхнуться. Не всі.
Але досить цього щоб продовжити жити...
Свидетельство о публикации №211112201487