Мутанти. Повернення. Глава 7-9

РОЗДІЛ 7: Мутант

Корабель прилетів щоб підтримати продовольчі запаси і горюче, а в добавок ко-ман¬да знайшла те, що шукала і навіть більше.

В історії багато важливих дат і водночас багато кривавих дат, але ніхто не думав, що такі дати знов настануть від часу Другої світової війни. 24 серпня 2039 року — це дата повернення мутантів, про яких дізнається світ.

Тим часом Бен відправив команду до гостевих кают. Вони на станції пробудуть день. Корабель тим часом заправлять та поновлять запаси харчів. Бен, проводивши гостів до кімнат, пішов до Джека. Зайшовши до нього в каюту, він побачив лежачого на ліжку Джека, який читав журнал. Він, побачивши Бена, закрив його і поклав на тумбочку, що сто¬яла коло ліжка.

— Ти щасливий, Джек! За тобою прилетів твій корабель, але я хочу полетіти з тобою, — наполягав Бен.

— Ні. Ти залишися тут, — з усмішкою сказав Джек.

— Ти не забув, що ти помреш, — сердито промовив він.

— Ті вітаміни мене не вб’ють.

Вигляд у Бена був здивований, але спокійний.

— Значить ти знаєш, але не знаєш, що дослідження вийшли з під контролю.

— Так, там були папери, що третя фаза мутантів практично незнищенні.

— Джеку, ми пішли далі і четверта стадія мутантів неконтрольована і страшніша за третю.

— Тоді…

— Вони втекли, — спокійно промовив Бен.


Шкрябання, чується скрізь, у вентиляцію хтось заліз. Команда це чує і стурбовано з каюти вибігає.

— Ви всі це чули? — спитав Майкл, він був переляканий.

— Так, Майкл. Але що це було? — сказав Самуель.

Тут щось впало, і команда стурбована стала. Вони почали панікувати.

— Не треба панікувати, — промовив Бенджамін, — потрібно дійти до корабля.

— А аякже Алекс? — спитав Едгар.

— Ти і Мет підете по нього, а ми ждатимемо вас коло корабля – готові до польоту.

Команда розділилась пополам. Частина пішла шукати Рейнджерса, а інша готувати шатл до польоту.


— Люсі іди вперед, а я за тобою, — сказав Алекс.

— Добре.

Вони вдвох пішли, та які ідуть, мчать по коридору. Люсі попереду стурбована і пере¬лякана не тільки за себе, і Алекс, якийсь інший, не той що був раніше, тепер він був зібраний і начебто контролював події, але в душі він переляканий і стурбований за Люсі. Він зупинився і присів, Люсі також зупинилась.

— Іди, я тебе дожину. Добре?

— Добре, — сумно промовила вона.

Алекс підняв холошу та побачив як на його очах рана зникла. Він поки що нерозу¬мів, що з ним діється.

У цей час в каюту до Джека вбігає Люсі. Вона була налякана і важко дихала.

— Люсі що сталося? — спитав у неї Джек.

— Там мутанти, — знесилена Люсі впала додолу.

Джек підбігає до неї, бере на руки та ложить на ліжко.

— Бен, відведи Люсі до шатла. Якщо з нею щось станеться ти залишися тут, а це буде найгірше для тебе, — грізно промовив Джек.

— Ти де підеш? — спитав Бен.

— По сина.

Він вибіг з кімнати та побіг по коридору.

Алекс, який був переляканий тим що побачив, зібрався, встав на ноги та пішов по коридору. На шляху він зустрів батька.

— Батьку, вони тут.

- Я знаю, Алекс. Нам треба тікати звідси, або ми помремо, — сказав Джек.


До трагедії.

— Пітере, позви Михайла. Сам, якщо є змога, тікай, — сказав Стів.

— Добре.

Пітер побіг по коридору в якому чулися його кроки. У лабораторії мутанти вибива¬ли двері. Стів злякався.

— Стівене, чого гукав, — у нього за спиною почувся голос Михайла.

— Михайло, вони зламали нам радіозв’язок і ми відрізані від Землі.

Через кілька хвилин мутанти розбивають скло, уламки розлітаються по всій кімна¬ті. Стів біжить до дверей, але у нього на шляху став велетенський павук. Він чорного ко¬льору. Ноги у нього тоненькі, а з пащі ллється зелена слизь. Мутант схвачує його та роз¬риває на куски. Всі інші мутанти біжить до цих кусків та їдять їх. Михайла мутант бере та вкриває павутиною, прикріплює його до стіни. Мутанти пролазять через вентиляцію. «Павук» іде до іншого виходу з лабораторії. З Михайлом і так зрозуміло що сталося.


Кімната Джека. У ній на ліжку лежить непритомна Люсі. Бен вийшов з кімнати. Пройшов по коридору та зайшов до себе у каюту. Він швидко бере з шухляди пістолет та вертається назад.

По коридору біжить дві споріднені душі. Джек, який переживає це знов, як у сні, та Алекс.

— У Бена є пістолети. Зараз я зайду до нього у каюту та заберу їх, а ти забери Люсі.

— Що з нею? — стурбовано спитав Алекс.

— Непритомна лежить на ліжку.

Вони розділилися. Джек зайшов до Бена. Як завжди нікого. Він дістає з шухляди пістолети та бачить, що одного немає. У протилежній кімнаті чує постріл.

— Ні!!! Бен ти за це поплатися, — сердито вибігає з кімнати Джек.


Люсі отямилася вже. Вона відкрила очі та побачила наставлений на неї пістолет, у руках його держав Бен.

— Люсі, я розумію, але я не хочу іншого життя. Ти розумієш, що Джек все розповість, а якщо я вас уб’ю, то залишиться все як є.

В цю хвилину заходить Алекс. Він бачить Бена.

— Я нікому не дозволю скривдить її. Нікому! Бен ти повинен померти ще там, — у руках він уже тримав пістолет, а палець повільно тис на курок. В його очах палав гнів, і вод¬ночас доброта. Пролунав постріл і Бен впав нерухомий додолу.

Люсі заплакала, Алекс підійшов до неї та почав утішати. Через двері забіг Джек. Він побачив труп Бена та нічого не зрозумів. Заспокоївши Люсі, Алекс все розповів.

— Батьку, забери звідси Люсі, а я підірву станцію.

— Ти ж помреш. Ні. Я це тобі не дозволю, — промовив Джек.

— Я направлю станцію на сонце UA-47. Сам втечу на моєму літаку.

— Іди, — аж спромігся проговорити це Джек.

РОЗДІЛ 8: Екіпаж «Рейнджерс»

Самуель, Майкл та Даніель біжать до шатла, а Едгар та Мет по Алекса.

— Едгар, я це вже чув на «Марс-3», — промовив Мет.

— Тоді це монстри про які ви з Даніелем розповідали, — злякано вимовив Едгар.

— Так. Нам потрібно бути на сторожі. Едгар вони можуть…

Вмить на нього напав монстр. Так миттєво, що Едгар нічого не зрозумів. Мутант кинув Мета об стіну. Він сильно вдарився і знепритомнів. Напроти Едгара стало чудови¬сько. У нього сильні ноги, всі чотири. Сам він блискучо-зеленого кольору, вкритий корот¬кою шерстю. Він був схожий на гепарда, але у нього не було вух. Морда була страшна, а очі блистіли розлюченістю. На спині шерсть ставала дибки. Едгар дістає пістолет і його збиває розлючений титанозавр, якого найменував Даніель. Його відкидає далеко. Мет прийшовши до тями стріляє у монстрів. Швидкі рухи чотириногого монстра не дають влучити у нього. Монстр біжить до Мета та розриває його. Титанозавр, або кісткозавр, підходить до трупа Едгара, у якого переламаний хребет, та їсть його.

Самуель біг попереду команди. До шатла залишилося декілька кроків. Він вихо-дить із коридору, як його збиває мінізавр. Даніель та Майкл стріляють по ньому. Багато вистрілів по ньому валять його на підлогу. Майкл підбігає до Самуеля.

— Бенджамін, як ти?

— Начебто все в нормі, — промовив він.

За спиною у Майкла лунає постріл, він обертається та бачить нерухоме чудовисько.
— Цей «черв’як» міг зашкодити тобі, — сказав Даніель.

— Слава Богу, ми живі, — промовив стурбовано Майкл.

— Але інші, — мовив Самуель.

— Будемо надіятися, що вони також живі, — сказав Даніель.

Алекс біжить по коридору до ГУК. По дорозі він почув вистріли. Завернувши, він поба¬чив як монстр їсть його друга — Едгара. Титанозавр, побачивши його, покинув їжу та побіг на його. Алекс відстрибнув та «приклеївся» до стіни. Він міг по ній ходить. Чудовисько нічого не зрозуміло. Алекс не знав про іншого монстра, який в цей час на нього напало. Між ними зав’язалася битва. Неймовірно, але вони були рівної сили. Алекс наносив йому багато ударів та остерігався його гострих зубів. Кісткозавр навіть не втручався. Він спо¬глядав за боротьбою, як по телевізору. Алекс тим часом дістає пістолет та вистрілює мон¬стру у пащу. Нерухоме чудовисько впало на нього. Він відштовхнув його від себе та під¬нявся. Титанозавр зрозумів, що його побратим мертвий та напав на Алекса. Він приці¬лився на чудовисько на вистрілив. Монстр впав на підлогу з пронизливим ревом. Алекс промовив:

— Я знаю те, що сам цього не знаю.


— Потвори! Вони зламали корабель. Наче знали, що роблять, — сердито промовив Майкл.

— Ти зможеш полагодити його? — спитав Самуель.

— Ні, вони корабель погризли, весь.

— Може, на станції є інший, — висловив думку Даніель.

— Тут немає літаків. Це секретна станція корпорації «Зірка», — сказав Самуель.

— Звідки ти знаєш? — спитав його Майкл.

— Прочитав, — відповів він.

Алекс направився до капітанського мостика. Зайшовши до нього, він нікого не знай¬шов. Юнак підійшов до комп’ютера, усівся за крісло та почав роботу. Через декілька хвилин чується голос: «Курс станції змінений. Новий курс на сонце UA-47».

— Скільки годин до пункту призначення? — спитав Алекс.

Голос відповів: « До заданого місця 7 годин».

— Думаю встигнемо. Комп'ютер покажи бортжурнал.

На моніторі з'являється відео з подіями на станції у ГУК.

— Неймовірно! Вони згуртовані та… розумні? Але це що за монстри?


У старт корпусі чуються шиплячі звуки.

— Що це? — питає Майкл.

— Не знаю, — відповів Даніель.

— Беріть пістолети та будьте готові до всього, — промовив Самуель.

В старт корпус залітають, буквально, монстри-коти. Їх декілька штук. За ним захо¬дять троє павукозаврів.

— Чого вони ждуть? — спитав Майкл.

— Зараз побачимо, — сказав Самуель.

Вони, мутанти, наче розмовляли один з одним. Один павукозавр та двоє мутантів-ко¬тів пішли у глиб коридору та зникли, інші окружили людей та приготовилися до атаки. Вони напали. Люди стріляли по них, але одні були швидкі, а других пулі не брали. На Майкла напав мутант-кіт та убив його. Інших павукозавр розкидав по куткам. Даніеля та Самуеля пов’язали у павутиння та забрали.


— Не може бути цього! Вони несуть полонених до інших мутантів, щоб вони їли та розвивалися, — побачивши кроваву вечерю мутантів на моніторі, промовив Алекс.
Він вибіг з ГУК. Джек та Люсі бігли по коридору. Скрізь чулися пронизливі звуки. По дорозі вони зустріли Алекса. Він розповів їм усе.

— Потрібно тікати звідси, — сказав Джек.

— В мене є літак, можемо втекти, — промовила Люсі.

— Алекс зустрінемося дома, на Землі, — вимовив Джек.

— Добре.

— Літак на…

Перебивши її, сказав Алекс:
— У мене свій є.

— Тож побігли. Не ждемо поки нас з’їдять.

РОЗДІЛ 9: Небезпека поряд

Джек, Люсі та Алекс бігли по коридору до шатла. Алекс пробігаючи коло місця де зустрів мутанта не замітив трупа Едгара, його не було. Станція рухалася до сонця, більшо¬го за наше Сонце в 10 раз, та пекучішого. Повсюди чулися пронизливі звуки та крики. Вони навіть чули постріли екіпажу «Рейнджерс», але не тільки не могли допомогти їм, але й не знали, що вони тут. Непередбачуваним стала тишина, все неначе затихло в чеканні чогось нез’ясованого. Джека, Люсі та Алекса — це збентежило.

— Джеку, Люсі, до сонця 7 годин залишилося, — промовив Алекс.

— Раніше сказати не міг, — вимовив Джек.

Вони забігли в старт корпус та побачили блискучий зелений корабель з назвою «Рейнджерс».

— Мій корабель тут? — сказав Джек.

— Так тут він, — промовив Алекс.

— А де команда? — спитала Люсі.

— Люсі, вона мертва, — сумно промовив Алекс.

— Тоді заходимо на корабель та улітаємо, — скомандував Джек.

Вони забігли у шатл. Люсі зайняла місце штурмана та завела його.

— Джеку, корабель зламаний. Я не можу злетіти, — промовила сумно Люсі.

— У нас немає часу полагодити його. Тоді ми будемо діяти по першому плану, — сказав Джек.

— Алекс, ти знаєш де твій літак? — звернулася до нього Люсі.

— Люсі! — подивившись на неї, він промовив: — Так я знаю.

Джек вибігає з корабля та зустрічає монстра. Великого, як вантажівка, та лютого, як пантера.

— Алекс! Люсі! Біжіть!!! — крикнув Джек.

— Батьку, а ти?! — промовив Алекс.

— Сину! Біжи! Не турбуйся про мене.

Монстр ходив на шести ногах. У нього вони були великі та масивні. Це чудовисько схоже на скорпіона, але це був не скорпіон. У нього важке тіло, тому він ходив важко і не швидко, але його зріст був величезний і кроки також. Замість рук була пара величезних клешень. На хвості було жало. Монстр підійшов до Джека, який виглядав порівняно з ним карликом. Джек зані¬мів, ждучи, що станеться. Монстр зробив те саме, а потім блискавичною швидкість встромив жало Джеку у черево.

— Батько!!! — прокричав Алекс. Він хотів вже бігти до батька, але Люсі його зупинила. Монстр підняв тіло Джека в повітря та розірвав його своїми могутніми клешнями. Алекс та Люсі втекли у інший відсік, закривши за собою металеві двері. Алекс опустився на під¬логу, прикривши руками обличчя.

— Алекс, нічого вже не змінити, — промовила Люсі.

— Всю долю змінити не можна, тільки її частину.

Через деякий час Алекс заспокоївся і обдумав їхні дії.

— Добре, що ти рядом, Люсі, — промовив він.

— Чого?

— Я б не вижив тут. — сказавши це, додав:
— Ось двері, а за ними шатл «Сатурн». Ми мо¬жемо в нього сісти.

— Звідки ти знаєш? — спитала його Люсі.

— Я дивився план станції, — відповів він їй.

Алекс відкриває двері та бачить перед собою білосніжний шатл «Сатурн».

— От і все, Люсі.

— Ти чуєш? — спитала Люсі.

— Так, нам потрібно поквапитись, — промовив Алекс.

Люсі та Алекс сіли в літак. Голос промовляв: «До пункту залишилася година. Двері в старт корпус закриті. Брама відкрита. Ви можете злітати». Блискучий шатл «Сатурн» вилетів у космос. Через прозоре скло було видно палаюче сонце UA-47. Вони поверталися додому, живі. Але цієї події Алекс та Люсі ніколи не забудуть.