Ганна Осадко. Про мечту большеглазую

С украинского http://www.proza.ru/2011/11/25/1677

Белокурый мальчик из сна -
Я с ним уже почти сроднилась,
Так часто он мне снится.
Дурачимся, хохочем с ним,
Ручка крохотная в моей - капельку большей - спряталась,
Точно Мышка в рукавичку.
И просись, Волк, или не просись -
фигушки тебе! -
не пустим!

Книги мне читает - и это в четыре! - прикинь!
Губы надувает смешно,
В объятия падает искренне
С разбегу!
- Лови! Не страшно!

Но страшно не поймать -
Как он когда-то хрупкий новогодний шарик...
Потому что снег пластиковый, рождественский! -
Падал тогда в жуткой тишине сна -
Замедленно и киношно -
И разбивался-разбивался-разбивался
О ламинат реальности
Насмерть...

Убирала веником на совочек
Мечту большеглазую о совершенстве (незыблемости) мира:
- Не плачь. Всё будет хорошо, малыш…
***

Білявий хлопчик зі сну –
Я з ним уже майже подружилася,
Так часто він мені сниться.
Дуркуємо, регочемося із ним,
Ручка манюня в моїй – капку більшій – сховалася,
Ніби Мишка у рукавичку.
І просися, Вовче, чи не просися –
дулі тобі! –
не пустимо!

Книги мені читає – і це в чотири! – прикинь!
Губи копилить смішно,
В обійми  падає щиро
З розбігу!
- Лови!  Не страшно!

Але страшно – не упіймати –
Як він колись скляну новорічну кульку...
Бо сніг пластиковий, різдвяний! –
Падав тоді у моторошній тиші сну –
Сповільнено та кіношно -
І розбивався-розбивався-розбивався
Об ламінат реальності
Насмерть...

Прибирала віником на шуфельку
Мрію великооку про досконалість світу:
- Не плач.  Усе буде добре, малий...