Любила-намисто

Любила-любила-любила
Та й  одягла те “любила” на червону нитку.
Просунула крізь вушка усіх чакр, пішла у великі міста солодощів шукати.

Прийшла в перше місто.
З любила-намистом.
Кому намисто показувала,
Хто солодощами пригощав?
Казала “Лелю, не йди”, “Ярило, залишся”...
Терпкими були ті небесні солодкі дари,
Чи гостинці?

Любила-любила-любила
Та й пішла з любила-намистом до другого міста.
Частували медом  та квітковим пилком.
Росли крила в любила-намиста...
Хотіла літати..
Бачити гори та любощі інших.
Пригощатись пилком із кожної квітки.
З любила-намистом
сама.

Пішла в інше місто в любила-намисті.
Любила-любила...
Солодко любила..
Солодко частували...
Пригощали
                солодким...
Любила-намисто розглядали, дивувались та просили приміряти хоч на хвилину –
                чи до лиця...

Не дала любила-намисто
Пішла з ним у інше місто...
Солодке понесла сама.
Любила-намисто
Солодощі у руках, на вустах та в зіницях,
Любила-намисто на серці...

Пригощала
Частувала
Поїла
Любило намисто на серце одягала
Просиляла червоними нитками усі чакри
Любила-намистом...

Любила-любила-любила
Носила любила-намисто
На серці,
В зіницях
На свіжих вустах
В любила–намисті прийду до твого міста
Солодко стану
І тихо попрошу:

Дозволь одягти любила-намисто і на твоє серце.