1. Тётя Мотя и Стёпка-растрёпка

                Тітка Марфутка та Степанко-впав-із-ґанку.  (вольный перевод на украинский - Альвина Савчук)

          
Жила-була собі тітка Марфутка. И був у неї янгол-охоронець за ім’ям Степан, а серед людей – Степанко-впав-із-ґанку. Тітка Марфутка була пані вцілому позитивна, тільки дуже вже любила побурчати. Йде так собі – та під нос бубонить-бубонить. А Степанко-впав-із-ґанку теліпався у тітки Марфутки за правим плечем, і час від часу її бубонілки-бурчалки в свій блокнотик занотовував. Степанко був парубок забудькуватий, розсіяний, записував абияк, щось перебріхував – тому бажання тітки Марфутки виконувалися так-сяк-наперекосяк. Втім, ні в якого янгола-охоронця тітка Марфутка не вірила.
Чи добре, чи погано, а життя у тітки Марфутки якось складалося. І все у неї було не гірше ніж в інших, усе було – окрім дітей. Дітей не було. Тітка Марфутка все бурчала, а нехлюй Степанко ловив ґав і пропускав її нарікання поміж вух. І в блокнотик не записував.
Роки йшли, подружки тітки Марфутки спочатку гойдали своїх діточок у колисках, потім стали водити їх до школи і все частіше в своїх розмовах вживали слово «клімакс».
Тітка Марфутка сумувала, надії на обзаведення нащадками танули на очах.
- Ну ось, і пожити по-людськи не встигла, а вже клімакс. Клімакс, клімакс, - повторювала тітка Марфутка, випробовуючи слівце на смак.
Весь час розгублений та забудькуватий Степанко у цей момент стрепенувся і швиденько застрочив щось у свій блокнотик. Роззява-янгол отримав днями неабиякий прочухан від вищого янгольського начальства, тому всіма силами прагнув справити сприятливе враження – мовляв, ніяк ні, жодної тяганини у нас не буває.
А тітка Марфутка до лікаря пішла. Прийшла вона в лікарню, зайшла в кабінет і говорить:
- Здрастуйте, товаришу лікарю. У мене, напевно, клімакс. Дайте мені від нього ліки, будь ласка. Якщо такі є, звичайно.
А лікар на неї поглянув суворо та відповідає: 
- Ви мені тут діагнози не ставте, громадяночко, без огляду – дуля Вам з маком, а не ліки. Може, у Вас інша яка хвороба, а Ви мені тут голову морочите!
Тітка Марфутка й каже:
- Ви мені, товаришу лікарю, не грубіть, будь ласка. Он у мене повна картка діагнозів!
Став лікар тіткимарфуткину картку шукати. Довго шукав-шукав, так і не знайшов, плюнув зпересердя. Нову завів.
- Лягайте, - говорить, - на кушетку, громадяночко. Зараз самим новомодним апаратом перевіримо, що це у Вас за клімакс такий завівся.
Лягла тітка Марфутка, животика заголила. Лікар її животик поганню липкою намазюкав і давай якимось апаратом по ньому водити. А сам в телевізор вирячився.
Дивиться тітка Марфутка – а у лікаря окуляри самі по собі на лоб – стриб! Злякалася тітка Марфутка, лікаря запитує:
- Товаришу лікарю, що це ви такого страшного у мене в животі розгледіли, що так в обличчі змінилися?
А лікар їй телевізор показує, вказівкою в нього тицяє, а сам сміється: - Ось він, Ваш клімакс, навіть два! 
Дивиться тітка Марфутка – а там на екрані ніби дві закарлючки якісь ворушаться. Начебто навіть хвостиками махають так привітно.
- Ой, - каже тітка Марфутка, - бути такого не може! У мене ж Діагнози! 
А лікар окуляри поправив і знову так суворо відповідає:
- А мені до Ваших Діагнозів жодної справи немає! Картка Ваша випарувалася, разом з Діагнозами. А в нову картку я вам Новий Діагноз запишу!
І записав: «Вагітність». Потім подумав – і дописав: « 2шт.»
Довідку тітці Марфутці дав.
Пішла додому тітка Марфутка, а там чоловік її, дядько Володька, сидить зажуррений. Теж сумує, без дітей-то... Тітка Марфутка довідку йому під ніс – хрясь! Дядько Володька довідку почитав  і знепритомнів – лясь! От як зрадів.
У покладений термін народилися у тітки Марфутки два сини – Клим і Макс. Це нехлюй Степанко, як завжди, за своїм звичаєм перебрехав – та так заявку вгору і відправив. Але тітка Марфутка задоволена була, хоч і бурчала:
- Ну, ось, то нікого-нікого – а то бац, і на тобі! Та ще й два відразу! Хоч би одну дівчинку, чи що. Куди два хлопці?
А Степанко дивувався: «Адже ось жінки! Ніколи не на них не догодиш! Треба ж правильно свої бажання формулювати!» І нумо знову ґав ловити.
А тітка Марфутка все бурчала:
- Оце треба ж так. Ні, щоб раніше все це, а то я вже зовсім старенька. 
Дядько Володька, звичайно ж, її переконував, що зовсім і не старенька, а дуже навіть молода та приваблива тітонька. Тітка Марфутка дядькові Володьці звичайно ж вірила і на очах розквітала.
Лише роззява Степанко знову недочув і в блокнотик свій замість «старенька» записав «Оленка». І заявочку в Небесну Канцелярію швиденько переслав.  Зі усіма витікаючими наслідками. Тому, що боявся чергову догану вихопити за тяганину.
Ось так воно на світі буває – бурчи-не бурчи, формулюй-не формулюй, а коли попадеться такий ось роззява янгол-охоронець, то киндер-сюрприз хоч коли трапитися може. І навіть не один.