просто про життя

                (дело было давно)


Третя година ночі чи четверта ранку. Велика різниця? Можливо вже день. Важливо?

 Ось він. Чи вона... Один? З кимось?
 Ні, ви лише погляньте на нього! Сидить, дурень, один. І чом-то не спати? Він щось робить? Мабуть вчить щось, чи сидить в інтернеті... Як банально(((
 Стоп! Це наш герой, можемо змусити робити все, що завгодно. Нехай він станцює степ, пострибає на одній нозі чи сидітиме на гвіздках... повіситься, в кінці кінців!
 Ти ба, що він робить!?! Невже??Юначе, я ж шуткую! Ану злазь...Ні, ви це бачите? Я його вигадала, а це дурне хлопчисько не слухається! Яка чорна невдячність!
 Але що ж поробиш.Навряд можна змусити людину жити. Адже вона цього НЕ ХОЧЕ!

 Вигадаю краще когось іншого. О, цей спить. Ще й як солодко. певно років так шістнадцять... Чи всі вісімнадцять. Але він інший. Мабудь працював весь день. Ось бачите, йому дороге життя. А десь ще й кохана. Десь далеко. Теж спить. Можливо з іншим... крутішим... багатшим... гарнішим... чи просто: старшим. Певно, теж щаслива.
 А цей хлочак так дихає, трохи схвильовано. Чуєте? Ні? ех, люди-люди, зовсім оглухли вже! А ось йому сниться кохана, десь поруч з ним, на одній з вулиць. Вона лише з ним!!! Більше нікого. Йдуть у двох. Десятки дівчат навколо, місцями навіть більш привабливих, добріших, але... поруч ВОНА. І весь світ не потрібен. Хлопчина спить. А десь вона. Десь далеко. З кимось... Але він у своєму сні.

 Облишимо його. Краще вийдемо. Вулиця. Місто. Осінь. Пізня столична осінь. Чи рання пристолична. Все одно. Декорації змінюються, а зміст - ні. Повірте: вулиці однаково пусті й у Києві, і в Харкові, й у Донецьку. Та небо над головою змінюватися не поспішає. Йому все одно.
 
 Прислухайтесь! Як дзвінко асфальт відбиває наші кроки. А ця підозріла тиша!?! Ви її чуєте? Ні? Тоді зупиніться, забудьте на хвилинку про почуття, невдачі, перемоги, плани на майбутьнє! Просто вдихніть повітря поглибше в груди. Воно зовсім не таке, як вдень. Тепер ви чуєте тишу?
 Як ні?
 Ніч - вона прекрасна. З людських облич зникає дурний вираз подиву, нерозуміння. Не слід ховати свій страх - його вже накрила темрява. Навіть реклама на радіо за останні три години ще не лунала! Ось яка вона: ніч!
 Ви незгодні??
 Але, здається мені, ми відволіклись. Повернемось до пошуку героїв.
 До речі, а це буде роман? Чи може ідея нового мультфільму?
 Мабуть, треба детектив... А хочется поезії... І що робити?
 Залишається лише сподіватися на краще =)

 Ви лише гляньте: п'ята година ранку, а він лише додому повертається!Це трикляте "велике місто", і в ночі спокійно не пройдешься. А цікаво він чого? Від дівчат, друзів? З роботи? А може... Краще зникнемо звідси.
 Дівчина навпроти вікна в футболці й носках.Її "засосало" в "світове павутиння". Там все її життя. І лише клавіші знають якою вона буває, який теплий її дотик. Дівчино, ми покинемо тебе, адже ти в іншому світі.

 Он чоловік на поверсі так сьомому повільно викурює цигарку. Вперше бачу. Але знаю одне: він точно не кине палити. Не можешь, намагався? Ні, не хочеш!
 Як солодко ігнорувати самих себе і повторювати це трикляте "не можу". Правда ж? А як багато можна було б змінити на краще... Ми сприймаємо все як належне й будь-яка революційність в ту ж мить штампується й стає стандартом. Слова безсилі, коли час бере владу. Ах так, я ж про цигарки. Й справді.
 Ой, а ось і ранок. Світлий осінній... Чи краще похмурий літній?? Це вже як забажаєте. Ми ось сидимо, читаємо, пишемо, вчимо, граємо чи п`ємо пиво, а життя... воно проходить між нами, десь за стінами, десь без нас.
 Щось не бачу я персонажів моєї оповіді. Ну ось, знов вигадуй, імпровізуй.
 Нехай це буде жінка років так 30-40. Сім`я, діти, робота, з середньою зарплатнею й т. д. Якось не цікаво? Хочете запитати "і що з того?" Ну добре. Тоді уявіть її коханкою заможного чолов`яги. Та й ще не по рокам гарною. Якось вже краще, але все рівно "мило". Стандартно. Любов? Може.
 А ось цей бідолаха лізе рачки додому. П`яний. Алкоголь руйнує не лише печінку, але й усю сім`ю. Але ж це не любов?! Так, тому вам не цікаво! І щось я ніяк не зрозумію: "чому грязна білизна краща за актуальність?" Чи не самоомана це?
 Тихо, тихо! Все, мовчу! Гайда на пошуки героїв моєї нової книги.
 Бачте, на вулицях тисячі людей, а писати немає про кого. Не згодні? Одне лише ваше життя варте двох-трьох томів "Війна і Мир". Між іншим: назву можна залишити.
 Лише недосконалість світу породжує наші уявлення про красу.
 Щось мені підказує, що нікого з вами ми так і не знайдемо. Герої.. Хм...
 Так, на вулиці 21-ше століття, з новими поглядами на відданість, щирість і доброту.
 Але, може досить жалітися на світ. Краще змінити його. Почни із себе!