Стар фотограф
Ти сидів на лавці.Я підійшла і вибачилася за свою "пунктуальність".Ти байдуже кинув "Не дивно".За звичкою я фиркнула і відвернулася.А ти просто протягнув мені конверт і повчальним тоном,доречі,як завжди,сказав,що ми зустрілися не для того,щоб сваритися.
- Що це? - з недовірою спитала я.
- Відкрий,дізнаєшся.
Я розірвала конверт.На мої коліна випали фотознімки.На них були дівчина і хлопець.Вони ганялись один за одним по полю,де паслися коні,обіймались,цілувались,а потім знову бігли одне за одним.
Я обережно провела пальцями по фото,немов боючись налякати їх.Хлопець з дівчиною наче ожили.Спогади завертілися диким виром в моїй голові.
Не знаю,скільки я була у відключці від реального світу,але ти вже почав нервувати та нудьгувати.
- Сумуєш? - боязко і чомусь недовірливо спитав ти.
- Іноді.
- І я...можливо теж.
Ми ще посиділи трохи мовчки.Ти зрушив тишу.
;- Знаєш,я,мубуть,піду вже.Мене чекають.Бувай.
- Щасти!
Ти призупинився і поглянув на мене,наче востаннє.
Я знала,що тебе ніхто не чекає.Просто ти боявся тої незручної тиші,котра з"являлася разом з моєю появою.Спогади розривали тебе на маленькі шматочки.
Кожна хвилина душить тебе.Ти задихаєшся.Душа лізе назовні і ти тікаєш.Від мене.Хм...А раніше,ти тікав до мене.Від кого завгодно,однак все одно до мене.
Я просиділа до темряви.У голові весь цей час пролітало багато думок.Можливо,все,що сталося на краще.Наша історія на краще.
Коли я повернулася до реальності було вже 22:37.Я пішла залишивши фотографії на лавочці.Їх розтерзає вітер,сотні зацікавлених перехожих людей і очей,за котрими залишається право придумати власну історію для невідомих на папері,можливо,навіть з щасливим кінцем.А можливо,їх просто знайде двірник,який ще довго буде сваритися собі під ніс,коли,буде збирати по всьому парку шматочки фотографій після вітрових нічних ігор.
Свидетельство о публикации №211120801107