у прагненнi позбавитись прив язаностi

Я знову ні хріна не зрозуміла із твоїх поглядів і моїх здогадок, із цього дня. Все якось надто заплутано. Надто часто все навколо змінюється.
Ми- кочівники світу думок і почуттів кидаємося із однієї крайності в іншу. Це стомлює, як-ніяк. Стомлює, але не вбиває.
....та краще б уже добило!
- у тебя есть ножницы?
- Навіщо тобі вони?
- Дай. Мне нужно!
- Скажи навіщо.
- Дай.
- Поки не скажеш- не дам.
- Тогда нож. Или лезвие…
- ..але нащо?!
- Ты ведь запуталась?
- Ну і? Тебе це не стосується.
- Не правда.
- В сенсі?
- В прямом. Ладно. Забили.
- Дивний ти.
- Нет. Я просто хочу помочь.
- Я не потребую.
- Дай ножницы.
- На...
- Закрой глаза и заткнись.
- Мені страшно.
- Я тут.
- І шо з того?
- И то. Выдохни.
У відповідь була тиша. Я прокинулась і відчула,що стрічка на моїй шиї дивним чином була розрізана. Був уже день. Десь близько другої... дихалося якось легко .. але від тої несподіваної легкості було трохи незвично і певною мірою важко. В голові не було ніяких слідів прив’язаності.. та і спогадів про будь-що в цілому. Стерильно і пусто. Всього лиш.
Був новий день, який я майже проспала.