Ты не я

Тихо…. Лише морозне повітря пронизує моє тіло…. Зірки вкрили небо… На вулицях нашого міста стало зовсім самотньо…. Напевно тому, що тебе там немає…. Ти померла…. Для мене…. Стала чистим дотиком безодні….. Ти розчинилася в моїх думках, мріях, почуттях… Ти була усім, а стала лише солодким спогадом минулого…. Нашого минулого…. Ти зруйнувала наше майбутнє… Ти збудувала межі в своєму коханні і я лишився по за його межами…. Та ні… Я живу… Я пережив нестерпну біль…. Розчарування… Ненависть… Хоча…. Ти також…
А колись все було зовсім не так…. Світ був лише наш… Лише для нас він посміхався…. Лише нам він дарував радість…. Солодкі миті кохання…. Ти…. Я…. Ми….. Чому ти пішла від мене? Чому не забрала мене з собою? Чому відкинула мою любов від себе? Чому?
Колись тобі подобалось як я писав…. А зараз…. Хто оцінить? Хто зрозуміє? Для кого жити? Кому писати? ТИ  померла… Для мене… Для мого серця ти розчинилась лише у самотніх спогадах… Ти розбила наше кришталеве кохання, об кам’яну підлогу…. Ти переступила через нас, щоб тобі було добре…. А що ж я…. Я лишивсь… Ось тут… Один…. Без відчуттів і почуттів до тебе… Ти там…. З іншим…. Обіймаєш його так, як колись обіймала мене…. Ти осипаєш його своїми поцілунками… радієш його зустрічам… Хоча… І я вже не один…. Я не той ким був раніше…. Я був твоїм…. А тепер ти померла… Для мене….