Спогад

Філіжанка чорної кави, своїм терпким ароматом заповнила простір моєї кімнати…. Вже вкотре дістаю фотоальбом і згадую щасливі моменти нашого спільного життя… За вікном далеко за північ…. Місто поринуло у глибокий і тихий сон… По склу вікна барабанить холодний осінній дощ…. Лише він розуміє смуток мого серця і стан моєї душі…. Вперше відчув себе посправжньому самотнім…. Без тебе…. Хоча… Серце ще й досі належить тобі…. Моментами поринаю у солодкі мрії…. Про тебе…. Ти десь там далеко… Без мене…. Напевно пустоту свого серця ти заповнила кимось другим…  Але не я…. Я вже вкотре вдивляюсь у тускле скло холодного вікна і намагаюсь в ньому намалювати і передати усі риси твого обличчя…. Важко, адже вже досить давно не дивився у твої чарівні оченятка… Не торкався твого тіла…. Не цілував твоїх солодких губ… Ні…. Ти не моя і нас вже давно не має….  Чому ж тоді серце ще й досі вірить у майбутє? Чому забути не можу тебе? Чому ти вимальовуєшся в моїй уяві? Чому мучиш мою душу? Для чого?.... Ілюзія кохання? – та ні…. Відчуття серця…. Їх ні з чим не сплутаєш…. Хоча і важко розпізнати…. Думки переповнюють зболену свідомість, а в серці не вкладається думка, що ти не поруч, що ти не зі мною… За що ти так? Я ж так любив тебе…. Напевно, ти єдина в кому я потребував кожну секунду свого життя…. Ти усе моє щасливе життя…. Ти мій всесвіт…. Але… Ти пішла і залишила мене сам-на-сам із своїми почуттями…. Ти забрала все…. Але кохання від мене забрати неможливо... Десь там далеко одна за одною краплинки створюють свій всесвіт… А знаєш, я їм заздрю… Адже скінчиться дощ і вони пмруть…. А я знову залишуся один із своїми почуттями….. Ти щаслива…. Ти забрала найдорогоцінніше що в мене було – мою любов і серце…. Вже і кава охолола… Гіркота її розчинилася в моїй душі… З кожним новим днем, лише вона відкриває мої зболені очі і зігріває холодне тіло…. Вона викликає в мене відчуття солоду і гіркоти… Дивно…. А колись все було навпаки…. З тобою під холодним осіннім дощем ходили по вулицям нашого маленького міста…. А зараз… Музика в моїх навушниках… Мокрі тротуари… Не привітні перехожі…. Чуже велике місто в якому нас немає….Лише холодні осінні дощі і краплі на склі лишилися такими самотніми як і колись….