Вирок

       Зранку, ледь посіріло, повставали, щоб зносити з городу кукурудзиня. Викопувати і вибирати  цупке коріння. А в сусідів на городі ще ліс стоїть з пожухлих рослин. Малий з дідом неспроможні все обробити, а Ірина  злягла, Ілько п'є.

       Сонце так і не вийшло, лінувалося, спало за хмарами, тому і настрій не покращився, всі рухи автоматичні, швидше-швидше, сьогодні ж субота. Хочеться відпочити і приготувати щось смачного для дівчаток. Напевне бубликів з маком треба напекти, Сандрочка  так любить вирізати дірку від бублика...А потім з отих дірочок вони зроблять дві шишки, ніби весільні.
Руки  запрацювали швидше, ще ж тісто треба вчинити.

Золотаві бублики горою лежать на тарелі, надберу та трошки віднесу сусідці.
- Добрий вечір в вашій хаті, Ірко, нумо підводся , гостей частувати, вино попивати! - промовляю весело, але стурбовано дивлюсь на неї, бліду і задумливу.
- А ми вінчатися будемо,- брякає вона мені.
- Що? чи в тебе жар?
- Не жар, я вирішила! Добре, що ти зайшла! Мені допомога твоя потрібна. У мене каблучки немає, Ілько її давно пропив.Вона на мене велика стала, я її у скриньку склала, а тепер кинулася — немає.
- А Ількова де? - запиталась я, дурнішого питання звісно важко вигадати.
- У нього на руці, він її зняти не може.

Я розгубленно підсунула  бублики , а зверху красувалася весільна шишка.

- Ти не встаєш з  ліжка, як же ти?
- А я її на руках понесу! - встряє мій горе-сусіда.
- Ти б раніше її на руках носив, а не до церкви! Здуріли геть!
- Стривай, стривай! Купи мені обручку...будь-ласка.
- Завтра буду у місті і куплю. Тобі яку: з діамантами, авторської роботи, з платиною, з аметистами?
- Не кепкуй, дай мені свою поміряти!
- Ти ж знаєш, що міряти не можна!
- Ну, то дай іншу каблучку!
- Та що там міряти, і так ясно шіснадцятий розмір,- протянула я, дивлячись на її худі пальці. Саме простеньке купувати? - продовжувала я безглузді питання.
- Аякже!

       Все так і сталося. Я купила. Він поніс. А вона померла. Прямо на порозі церкви.