Навколо Дон-Кiхота...

      Коли лицарі старіють, то стають Дон-Кіхотами. Вони готові померти за Вітчизну у собі. Питання в тому, як зберегти, чи виплекати до старості те, заради чого варто помирати. Природна смерть тоді набуває сенсу. Дульсінея для Дон-Кіхота – підсвідоме втілення одухотворення ідеї смерті, примирення з необхідністю перейти в інший невідомий світ.
  Замість того, щоб зазирнути в прірву, що насувається, Дон-Кіхот витворив власний героїчний рай.
– Смійся, убогий світе. То велике питання хто з нас божевільний.
Бог–Творець  творив світ за шість днів. Ніхто не розкрив тайну творення світу Дон-Кіхота. Але саме дивне в тому, що себе, головну діючу особу, героя, творця, чисте серце якого сповнене доблесті, любові, Дон-Кіхот залишає нещасним. Нещасним – у раю!
      Може нещасне, неприкаяне буття без душевного спокою і є одна із дверей до осягнення смерті? Перед очима постає гравюра А. Дюрера “Лицар, диявол та смерть“. Скільки ще дороги відміряно цьому подорожньому? Але в спокої лицаря не залишать ніколи. Його просування обумовлене наявністю диявола, смерті, всього цього марнотного світу... І перед тим як зустріти те, що йому роковано, на нього теж чекає своє дон-кіхотство, він уже повен свого таємного одкровення. Де знайти лати, щоб не боятися бути нещасним? Лицарські обладунки – це ємкість для всесвіту. На якому етапі творення людина, старіючи, полишає сьогодення і стає настільки смішною, що вже може плакати вільно?