Ангел

Ти був для мене ангелом
З небес,як білий сніг.
Та вскорі став дияволом,
Який і вбити б міг.

Ти обірвав мої надії,
Скалічив ти моє життя.
Без жалю сплюндрував всі мрії,
Не знаєш ти ж бо каяття.

Спочатку квіти дарував,
І ніжність,й ласку,й світлі ночі...
Та іншим з дня у день ставав,
Вогнем палали твої очі.

Це не кохання був вогонь,
В тобі лиш пекло вирувало.
Забула я тепло долонь
Твоїх,і серце завмерало.

Свою я душу віддала,
Скорив мене без бою.
Згоріла я тоді до тла,
Та не відчула болю.

Холодним,темним світ мій став,
Болючі рани вкрили,
Окутав все гіркий туман,
І сльози душу вмили.

Мене ти,мов пітьма,поглинув,
І руки підлістю зв'язав.
В тобі диявол не загинув,
Що ти слабкий,він добре знав.

Завжди він прагнув смерті,крові,
Щоб зло над світом зацвіло.
Надмірне ж почуття любові
Тебе зломило.Не було

В твоїй душі тієї сили,
Що людяність би зберегла.
Свій шлях в пітьмі ми загубили,
Його сховала доля зла.

Ти в час лихий не міг встояти,
Пустив усе за течією,
Лиш слово ти хотів здержати,
Що завжди буду я твоєю.

І ти здержав.Прийшов...мовчав...
Лукаво посміхнувсь...почав
Палати серце...Ти ж бо знав -
Вже душу в тілі закував.

Її троянди обіймали
Чорніші чорної землі,
І сонце,й зорі заховали,
Перетворивши в ночі дні.

Ти що,не бачиш,?!Схаменись!
Зів'яли на могилі квіти...
Від сну пролятого збудись,
Адже давно ми вже не діти.

Точніш сказати - не дитя,
Бо вже нема мене з тобою.
Загнав мене ти в небуття,
Та я лишилася собою,

Дівчиною,що в літню пору
Віночки в косу заплітала.
Не скаржусь я на лиху долю,
Біда мене тоді спіткала,

Коли тебе зустріла я
І посмішку подарувала.
Не знала я,що доля зла
Тебе в ту мить причарувала.

Вини моєї в тім немає -
Повинен ти був зрозуміть.
Моє серденько лиш благає
Тебе пробачить й відпустить.

Але не хочеш ти!Напевно,
Ти думаешь,що я слабка?
Ти помиляешся!!!Даремно
Все вкрила ця брехня їдка.

Моя кров в жилах все ж кипить,
Вона і душу повернула.
Я не змогла тебе простить,
Та сподіваюсь,що забула.