Або забью, або застрелюсь

                Л.Даренська

           Риторика типа: "Садись, деточка, я ставлю тебе      двоечку..." для меня неуместна.         
               

 Я сухарная и не ласковая –
 Не люблю я сюсюканья
 (В том числе и со внуками,
 Хоть и балую сказками их).

 Не считаю уместными
 Я чириканья суффиксов,
 Не приветствую люрексную
 Экспрессию префиксов…

 Я – сухарная, но –
                исключительно  искренна,
 И наука моя – без излишнего менторства,
 И свободу суждений внедряю я ревностно,
 И отказываюсь от канонов выспренных!..
(«Моя педагогика»)


                2.03.11., 12.00.
                Або забью, або застрелюсь…
                (Академконцерт наближається…)

Моя приватна учениця в запалі занять повіла:
-Я би на Вашому місці вже мене забила!
-Якби я когось мала забити, то, певно, почала би не з Вас, - відказала я.
Моїй приватній учениці – 60, і вокальні тонкощі вона опановує для натхнення та заради здоров’я.
Решта моїх учнів вчиться в школі мистецтв, і по дорозі на роботу я замислилася над власними словами: кого би з них «забила!»… Я дуже лагідний і терплячий викладач, за дев’ять років роботи у цій школі я лише один раз «гавкнула» на учнів, коли вони після кількох зауважень поспіль продовжили веселу метушню під час моєї роботи над вокальною фразою з іншою дитиною. В принципі заняття вокалом проходять індивідуально, і нечасто трапляється, щоби в класі знаходилися відразу кілька учнів…
Я би ніколи не «забила» за те, що дитина щось не розуміє з моїх пояснень: я до безмежності можу шукати різних способів пояснення і різних методів донесення інформації до свідомості учня – навіть запровадила та науково обгрунтувала авторський метод навчання (але не про це йдеться). 
Я би почала серію «вбивств» з Каріни. Вона має достатньо високий рівень інтелекту, щоби сприймати зміст моїх вимог – вона все розуміє. Вона має достатньо чистий тембр, щоби втілити вокальний твір, а широка психофізична амплітуда дозволяє їй без зайвих затисків виявити досить великий робочий діапазон голосу. Останнім часом в неї навіть спостерігаються гарні тембральні проблиски. Однак… Так-так, за це «однак» я би з мусу вдалася до репресій (якби вміла…). Більшу частину занять вона пропускає, з мотивацією або без неї, з вибаченнями або без них, з попередженнями або спонтанно. В результаті, гарна програма, обрана за її можливостями, вчиться в останню хвилину перед виступом, невспівані  твори на сцені промимрюються, а не проспівуються. До артистизму виконання черга не доходить взагалі.
Софійка цього року поступила до поліграфічного училища, а співати ще вчиться далі. Однак ніяк не можу змусити її звучати так, як дозволяють її фізичні дані. В неї високий сильний голос і зовсім хибне уявлення про спів. Вона намагається видавати звук за своїми суб’єктивними відчуттями, через що спів виходить різким та пласким. А ще їй заважає манера подачі звуку як в маленької чемної дівчинки (або такого собі песика на задніх лапках). Пластична підтримка вокальної функції вимагає постави Особистості, чого й намагаюся досягти від Софійки в наших заняттях. Але, на жаль, це (поки що) трапляється досить епізодично…
Вікторію я би забивати не стала – дуже обдарована і по дорослому виважена дитина. Я би забила її вчительку з хору. Вікторію доводиться перевчати у формуванні звуку, бо прийшла вона до мене від іншого педагога. Прибрати механічні навички, коли вже сформувався динамічний стереотип, дуже складно: навіть високий рівень інтелекту не в змозі за короткий термін подолати накатану лижню. Але коли після певних успіхів на уроці вокалу на наступне заняття Вікторія приходить після хору, хочеться в розпачу рвати на собі волосся, бо, бач, викладачка з хору сварить її, що співає вона неправильно!..
А от Віола, яка є найстаршою і вчиться в мене вже четвертий рік, надається на те, щоби я її забила! Ба, навіть більше: щоби я власноруч застрелилася! Її психотип не дозволяє їй втілювати мої вимоги на 100 відсотків, або хоча би на 70-80… Вона все робить дуже обережно і з респектом. Жодні доводи не здатні змусити її вчинити різкий рух або виявити енергетичний чи емоційний сплеск. Ціла трагедія полягає в тому, що Господь наділив Віолу голосом чарівної краси, і якби я почула її виступ як стороння особа, я би сказала, що вона має чудовий матеріал, а її викладач – нездара! Хіба це не привід, щоби накласти на себе руки:  я – викладач-нездара!..
Однак Христина не дозволить мені застрелитися. Вона в свої 10 років всмоктує кожне моє слово, кожну вимогу. Всмоктує – і намагається втілювати. А, головне, розуміє, що я від неї хочу. Отож я – не нездара, мені вдається пояснити так, щоби дитина зрозуміла. Час від часу очі Христини округлюються від того звуку, який відповідно до моїх вказівок сформувало її тіло.
Поки що це – разові моменти, але вони надихають на подальшу творчу роботу, бо тільки регулярні повтори успіху здатні сформувати позитивний алгоритм дії, який поставить цей успіх на рейки життєвих досягнень…


грудень, 2011.