Поламане печиво

Ви коли-небудь бачили як беруть крихке печиво і розламують його? Чули його тріск? З таким самим звуком ламаються мрії та розбиваються серця…
До сих пір не віриться,що якась зі злості сказана фраза могла так кардинально змінити думку про людину і про все те,що вас зв’язувало. Так швидко зняти з вас рожеві окуляри і подивитись на все з боку взагалі лівої та чужої людини, а не з боку дохуя закоханої. Хоча зараз і про те,що любила - сумніваюсь. А ще лише буквально декілька днів назад я була готова з цією людиною провести все своє життя, подарувати йому двох прегарних діточок і завжди і в будь-яку хвилину бути поряд і допомагати навіть у прихованні трупа якогось дибіла, який би заслуговував смерті (хоча ніхто і не заслуговує на таке – навіть найзліший ворог).
Згадую як я кілька днів назад не могла прожити і дня без того,щоб не почути його голосу,не побачити його погляду і не відчути його дотику. А зараз мені якось навіть більше,ніж байдуже є він поряд  чи нема його. Мій закоханий погляд кудись втік і натомість замінився скляним поглядом,який дивиться крізь нього. Моя пристрасть вивітрилась,як запах дорогого і гарного одеколону. А любов… як казав він «не любив, але хотів, та не любив.» мабуть таке було і у мене. Все це була лише прив’язаність та звичка. Мабуть, він був правим коли все це сказав. Можу подякувати йому,що так рано зняв рожеві окуляри і розказав гірку правду і показав мені її.
Не хочу признаватись собі, що друг був правий, коли казав,що ми і до Нового Року разом не протянемо. Ненавиджу, коли він правий,а потім він вийобується буцім-то «а я тобі казав, казав же.»
Стид і срам. Пам’ятаю як вперше розплакалась з ним. Ех…
Поламані пальці. Не вмію вже торкатись до нього з ніжністю. Не відчуваю його ніжності більше. Блін,а образливо капєц,що все це так сталось. І нахуя я тоді перед ним розплакалась?не втикаю. Опозорилась так. це ж так соромно мені зараз. Але нічого, давно пора було виплакатись хоча б комусь. Але все одно я й досі не вірю, що це кінець. Можливо це знову мій вибрик,коли мені ніхто не потрібен, крім себе коханої, хоча і себе я взагалі не люблю.
Як вже пішла на те розмова,то я не маю права його винити в тому,що все так сталось. Я теж не із роду ангелів. Проте мені є за що йому дякувати. З ним я знову відчула себе жінкою: гарною та ніжною. Дякую за прекрасні мрії, хоча вони вже навряд стануть реальністю. Дякую за ту ніжність, яку я відчула. Дякую за ті хвилини, котрі ми провели разом. Дякую за те, що зробив мене щасливою.
Мабуть це все. Сама винна.  Сама накаркала. Дура.
А може нам просто потрібен час. Час,щоб перепочити. Сподіваюсь…

3.12.11