4П

Бачу як на вулиці цілуються парочки,ходять разом,тримаються за ручки. Я весь час вдивляюсь в них і задаюсь питанням «А чи нема ненароком серед них мого коханого?» Дуже боюсь в одній з таких пар впізнати в чиїхось очах його, чи ненароком відчути його одеколон,чи навіть впізнати його зі спини. Це ж,напевно, так боляче – на власні очі побачити його з іншою, знаючи що я і досі живу в його серці та думках, знаючи що ще не все втрачено.
Хоча іноді задумуюсь, а чи справді його серце й досі належить мені? Таке відчуття, ніби воно вже давно не в моїх руках. Може і справді хтось знайшовся у нього на стороні…
 Все частіше і частіше згадую час, який ми провели разом. За останній рік він перший, хто підніс мене до неба і невдовзі обрізав крила. Пам`ятаю як ми познайомились, наше перше побачення, мою першу прогулянку нічним містом з ним, наш перший поцілунок та його пропозицію. Все якось так дебело,але мило.
Думаю якби він тоді не запропонував своєї допомоги, я би потім так і не набралась сміливості і не подзвонила б йому і не запропонувала б зустрітись. «Можеш передати мені ті штучки з квесту? В мене просто якась манія збирати всякі дрібниці» Яка ж нісенітниця, адже могла і в друга їх попросити. Але ж ні, хотіла саме від нього.
Думаю якби не подзвонила б йому, то ми так би і не зустрілись більше наодинці. Така тепла погода була,а я така щаслива. Правду казав мій друг: «Щасливою людиною роблять не мильні бульбашки, а люди». А його сюрприз мене просто вразив. День на площі з мильними бульбашками, а вечір на даху багатоповерхівки. Якось так він виконав одну із моїх маленьких мрій, яка називається «Дах багатоповерхівки». Вже тоді я побудувала плани. Адже ж знаєте жіночу логіку: «він лише підійшов познайомитись,а вона вже вирішила як назве їхніх спільних дітей». Так само було і в мене, хоча я і не так далеко зайшла. Максимум – мрія про наступну зустріч тет-а-тет та перший поцілунок. Я вже майже втратила його тоді, ляпнувши, що ми soulmates, але все ж таки зуміла вирулити ситуацію.
Довго ж я чекала на перший поцілунок. Думала, що моя сором`язливість та відтягування першого поцілунку відштовхнуть його від мене і він вже точно більше не подзвонить. Не даремно я вирішила «переночувати у подруги» в той день, не даремно ж! цього ж дня він виконав ще одну мою «мрію»: «Прогулянка нічним містом». Незабутній час був! Стільки емоцій і на стільки гарне місто! А ще перший поцілунок…
Його руки були такими холодними, а сам він аж палав від бажання. В пориві пристрасті та ніжності водночас, він зробив мені пропозицію. Тепер ми офіційно були парою, хоча мені більше подобалась фраза «Ми разом».
Я жила від хвилини прощання з ним до хвилини зустрічі. Щодня, щогодини ,щохвилини, щосекунди я думала лише про нього, дихала ним, мріяла про нього. Але недовго було жити тим емоціям…
Вже котрий день як ми не бачились, не говорили, не переписувались…
Надзвичайно не вистачає його рук, обіймів, поцілунків, одеколону, голосу, його самого… Він з`їв моє серце, запивши його пляшкою горілки. Іноді дуже хочеться, щоб його вирвало і він його виблював, а то зліва якось дуже пусто та холодно.
Чим довше я без нього, тим частіше задаюсь питанням чи справді він вартий всіх тих нервів та сліз? Його ігнор вбиває, мовчання ріже, а байдужість душить. Відчуваю себе кинутою…
Поламане печиво, покрите плісінню.
Молюсь лише про те, щоб не побачити його на власні очі в обіймах іншої, доки він живе в моєму серці, думках та снах.

21.12.11