Найдовша нiч

 Найдовша ніч у році,  а в руці –

 Лише зім'ятий аркуш, де дрібненькі

 Гачечки літер, що сплелись в аркані –

 Це ти писав колись:

 Про ковили,

 що, ніби мої коси, за вітрами,

 Про море, про аптечний запах йоду,

 Про сіль на спині, про лиман і лінь,

 Що в затінку дрімає –

 серпень, спека…

 … А зараз грудень грудкою із криги

 У грудях груда глини, що ми ліпили в липні,

 коли черешні відійшли, а вишні не поспіли.

 Ліпили та не доліпили... і тіло прагне і душа не мерзне,

 хоча мерзенний холод ні зими ні вЕсни вже зовсім знавіснів

 погрожує та істеріє...

 А я без тебе, як Катеринка, що старіє у наймах та московках,

 а плакати не можна, ти ж бо не велів, а ті зрадливі, як горох,

 закрию очі: ми удвох,

 відкрию: твоя спина

 сховалася у натовпі...

 Чи бігти, чи стояти, мов жінка Лота, що ще не стала

 соляним стовпом...

 Ти ще приїдеш, милий-рідний, ми ще зустрінемось колись?