Диявол вир шив померти

     Диявол вирішив померти ...
     Дурнувата фраза. Мабуть, не надто вдала, щоб із неї почати своє оповідання. Можливо, прочитавши її, хтось прийме мене за божевільного чи принаймні недоумка. Але єдиним божевільним тут безперечно є лише Диявол, який раптом вирішив померти.
Все почалось з того, що якось Диявол прокинувся вранці й зрозумів, що жити йому не має сенсу. Не погодитись з ним неможливо. Адже посудіть самі, чиє йому зміст витрачати весь свій час і зусилля на те, щоб спокушати людей, вбивати в них совість і гуманність, схиляти до атеїзму( анархізму, расизму ,сатанізму, комунізму—потрібне підкреслити), розробляти війни, пошесті, диктаторські режими, розбрати, конфлікти й програму розвитку США ? Чи є потреба в усьому цьому, коли в остаточному заліку Добро все одно переможе ? Коли серед споганених тобою шести мільярдів нікчемних людських душенят так чи інакше знайдеться жалюгідна купка старовірів( ну, тих, що Богу моляться, а не Леніну чи Бушу ), про який тріумф Зла може йти мова ?
     Від таких думок Дияволові стало остаточно млосно. Його вже не могли втішити ні тотальний розстріл усіх євреїв, ні підвищення цін на нафту, ні навіть банкрутство компанії „Microsoft”. Нараз Диявол усвідомив свою слабкість і безпорадність. Хай як це не огидно, та його, Диявола, пана Пекельної Безодні все одно створив Бог. Звідси він і дійшов висновку, що Зло може існувати лише на пару з Добром, а от Добро чудово справляється й самотужки. Все тому, що спочатку з’явилось Добро, а вже потім Зло і євреї( це ще гірший вид, бо саме вони Христа розіп’яли).
     Диявол ледь не заплакав од розпачу. Так що ж він таке врешті-решт? Він—лише виродждений янгол, невдалий( чи жартівливий ) Божий експеримент. Він—такий собі хлопчик для побиття, над яким відверто глумиться Господь, ламаючи усі його пекельні плани, і, таким чином, підвищуючи собі авторитет. Він—нікчема, нездара ... Дивіться, он розкис, як купідончик. Тьху! Аж дивитись соромно...
Дияволу враз стало так самотньо. Тепер він чітко побачив свою приреченість, свою безвихідь. І хто його зараз розрадить, відмовить від самогубства? Хто? Чорти, недолугі раби, котрі цілими днями варять душі грішників? А ще хто?.. Тут, у пеклі, більше нікого немає...
     І отак, не маючи ні сім’ї, ні друзів, внутрішньо зламаний і безсилий, одного сонячного ранку Диявол вирішив померти. Хоча направду він не знав, як це зробити, адже був безсмертний. Однак сподівався, що Бог змилосердиться й дозволить йоиу покінчити з життям.
Здійснити свій задум він вирішив серед смертних людей—тих, з ким найдовше мав справу. У Європі.
1905-ий рік.
     Диявол стояв на вершечку дзвіниці якогось невеличкого німецького містечка. Поглянув униз. Високо... От і добре. Все буде швидко і безболісно. Шкода, що перед смертю не вчинив він жодного доброго діла.
Та на дзвіниці стояв Диявол не сам. Був там ще якийсь худющий чорнявий хлопець літ шістнадцяти. Наміри його, скоріш за все, Були такі ж , як і в Диявола. Хлопець злякано дивився униз, не наважуючись стрибнути .
    --Не роби цього,--тихо мовив Диявол до хлопця.—Вона цього не варта.
Юнак витріщеними очима позирав на дивного чоловіка, однак зрозумів, про кого йде мова .
    --Викинь з голови цих жінок,--вів далі Диявол.—Краще займися якимись корисними для Німеччини справами. Піди в політику, наприклад. Можливо, станеш вождем нації.
При словах „вождь нації” хлопчина осмілів і відійшов від краю. В очах його заграв якийсь дивний вогник.
    --Мудре рішення,--сказав Диявол перед тим, як стрибнути униз.—До речі, Адольфе, подумай над тим, щоб змінити прізвище.