Двадцять одна хвилина

Двадцять хвилин до відправки поїзда.
Ми під’їжджаємо на таксі, я беру сумку,
А ти, не змовкаючи, сваришся,
Бо змушена мене проводжати, переживати,
Бо тобі важко без мене, а я постійно
Кудись їду, десь пропадаю,
Виходжу поза зону досягнення
Твоєї любові.

Сімнадцять хвилин до відправки.
Молода провідниця бере квиток,
Називає номер мого місця
І ми заходимо в купе –
Ти турботливо заносиш
Пакетик з бутербродами,
Банани і сік,
Щоб я мав чим повечеряти
І поснідати завтра.

Шістнадцять хвилин до відправки.
Ти висловлюєш стурбованість з приводу того,
Що провідниця занадто молода,
А їхати потрібно півдня і всю ніч
І я зможу з нею тут, у купе,
Бо пасажирів у вагоні майже немає,
Пити чай, спілкуватися і робити
Бог знає що.

Тринадцять хвилин…
Я намагаюся тебе заспокоїти,
Переодягаючись у спортивний костюм,
Користуючись нагодою,
Поки нема нікого,
Говорю ніжні слова
І пригортаю тебе до грудей.

Дванадцять…
Ми цілуємося і ти починаєш
Глибоко дихати.

Одинадцять…
Я замикаю двері.

Десять.
Ти стогнеш надто голосно –
Нас можуть почути,
Можуть підійти нові пасажири
У моє, чи сусідні купе
І ме-
Ні буде
Незручно
Потім
Ди-
Вити-
Ся
Їм
У очі…

Девять, вісім, сім, шість, п’ять,
Чотири, три,
Дві…
Ти вже не сваришся,
А я не переживаю.
Погляди стали м’якшими,
Рухи впевненішими,
Нервовість зникла.
– Проводжаючих просимо покинути вагон, –
Виголошує провідниця голосно.

До відправки поїзда хвилина...
Ти стоїш на пероні
І заплаканими очима
Проводжаєш свої тривоги.
– Бережи себе, будь мудрим,
Пам’ятай про мене, бо ця провідниця
Надто підозріло дивиться на тебе.

Поїзд рушає…
Дивлячись у запітніле вікно,
Я пригадав одне старе-старе побажання:
Якщо ви їдете кудись далеко
І з вами в дорозі неодмінно щось мусить статися,
То нехай краще станеться те,
Про що думає кохана
І хай ніколи не буде того,
Про що думає ваша мати.

Жаль,
Що я не вмію
Плакати…


Переклад Анни Дудки (http://www.proza.ru/avtor/sireng) :


Двадцать минут до отправления поезда.
Мы подъезжаем на такси, я беру сумку,
А ты, не умолкая, ругаешься,
Потому что вынуждена меня провожать, переживать,
Потому что тебе трудно без меня, а я постоянно
Куда-то еду, где-то пропадаю,
Выпадаю из зоны
Твоей любви.

Семнадцать минут до отправления.
Молодая проводница берет билет,
Называет номер моего места,
И мы заходим в купе -
Ты заботливо заносишь
Пакетик с бутербродами,
Бананы и сок,
…Чтобы я мог сегодня поужинать
И позавтракать завтра.

Шестнадцать минут до отправления.
Ты переживаешь из-за того,
Что проводница слишком молодая,
А ехать нужно полдня и всю ночь,
И я смогу с ней здесь, в купе,
Ведь пассажиров в вагоне почти нет,
Пить чай, общаться и делать
Бог знает что.

Тринадцать минут.
Я пытаюсь тебя успокоить,
Переодеваюсь в спортивный костюм,
Пользуясь случаем,
Пока нет никого,
Говорю нежные слова
И прижимаю тебя к груди.

Двенадцать.
Мы целуемся, и ты начинаешь
Глубоко дышать.

Одиннадцать.
Я запираю двери.

Десять.
Ты стонешь слишком громко -
Нас могут услышать,
Могут подойти новые пассажиры
В мое, или соседние купе
И мне-
Будет
Потом
Неудобно
Смотреть
Им
В глаза.

Девять, восемь, семь, шесть, пять,
Четыре, три,
Две.
Ты уже не ворчишь,
А я не переживаю.
Взгляды стали мягче,
Движения более уверенными,
Нервность исчезла.
- Провожающих просим покинуть вагон, -
Произносит проводница громко.

До отправления поезда минута...
Ты стоишь на перроне
И заплаканными глазами
Провожаешь свои тревоги.
- Береги себя, будь мудрым,
Помни обо мне, потому что эта проводница
Слишком подозрительно смотрит на тебя.

Поезд трогается.
Глядя в запотевшее окно,
Я вспомнил одно старое-престарое пожелание:
Если вы едете куда-то далеко
И с вами в дороге непременно что-то должно случиться,
То пусть лучше случится то,
О чем думает любимая,
И пусть никогда не будет того,
Чего боится ваша мать.

Жаль,
Что я не умею
Плакать.