Етнокультурний образ нижньо наддн прянщини в текст

   Германістика, як і кожна інша галузь історичної науки стикається з цілою низкою специфічних ускладнень, що виникають в процесі дослідження. У випадку із дослідженням історії германських етносів у добу великого переселення народів ці складності пов’язані, перш за все, із термінологією та інтерпретацією джерел, які, попри свою численність, містять часто незначну кількість інформації або інформацію, яку складно виявити та адекватно інтерпретувати. Гостро стоїть і проблема верифікації відомостей, що містяться в джерелах. Саме це спонукало нас звернутися у своїх дослідженнях до даних лінгвістики та проаналізувати їх співвідношення з археологічним матеріалом та письмовими джерелами. Досліджуючи, історіографію великого переселення народів і готів зокрема, ми помітили, що даним лінгвістики почали приділяти увагу порівняно недавно. Існують окремі дослідження, щодо готської мови, видана значна кількість навчальної літератури для філологів, однак, помітний дефіцит досліджень, що поєднали б у собі досягнення мовознавства та історії. До таких праць можна віднести деякі монографії  монографію       Б. Мегера «Ранні переклади Нового заповіту» один з розділів якої присвячений Біблії Вульфілли та роботи російської дослідниці Н. Ганіної, зокрема її монографію «Крымско-готский язык». Дані лінгвістики використовували у своїх дослідженнях також Вольфрам та Байер. Недостатня увага до даних мови особливо помітно, якщо порівняти кількість згаданих праць з загальним обсягом згадок про готів у творах античних та середньовічних авторів, а також із обсягом історіографії даного питання. Серед досліджень присвячених історії готів переважають праці, що ґрунтуються на письмових джерелах та археологічному матеріалі.
   Такий стан проблемної історіографії пов'язаний,  перш за все, зі структурою джерельної бази. Джерела, що дозволяють нам скласти уявлення про мову готів, мало- чисельні та доступні небагатьом. Це Біблія Вульфілли, рукопис Алкуіна, Турецькі листи Оже Гіслена де Бусбека та деякі інші. На наш погляд, особливо цікавим є саме листування Оже де Бусбека. Дослідження даного джерела стало можливе завдяки його публікації Н. Ганіною у своїй монографії[3]. Зважаючи на все вище сказане, ми визначили метою дослідження проаналізувати лексику мови кримських готів та лексику класичної готської мови як джерело з історії готів за доби великого переселення народів.
   Методологічною основою дослідження є історико-ретроспективний та історико-порівняльний методи. Використано також етимологічний аналіз.
   Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: 1) з’ясувати ступінь вірогідності листа Бусбека як історичного джерела; 2)з`ясувати загальноісторичний контекст дипломатичної місії Бусбека до Стамбула; 3)визначити яку інформацію про готів ми можемо тримати з даного джерела; 4)проаналізувати етимологію слів слов’янських мов та мови готів, виявити слово запозичені з мови готів; 5) на основі мовних запозичень та інформації речових та писемних джерел зробити висновки про взаємодію готів зі слов’янським населенням Нижньої Наддніпрянщини;         6) зробити висновок про доцільність та ефективність використання «Турецьких листів» де Бусбека як джерела з історії Нижньої Наддніпрянщини.         
   Перш за все, розглянемо питання неупередженості Бусбека спробуємо зрозуміти: наскільки він був спроможний правильно визначити етнічну приналежність тих, кого називав нащадками готів?
   Дослідникам відомий значний комплекс джерел, що свідчать про присутність готів у південному Криму. Всі ці свідчення детально проаналізовані у монографіях              Х-Ф. Байера та      Н. Ганіної. В цьому контексті варто звернути увагу на твір Г. де Рубрука «Подорож у східні країни» де автор згадує і про перебування в Криму, протягом якого його слуга німець вільно спілкувався з місцевими мешканцем. [8, с. 45] Отже, знахідки предметів що належать до Вельбаркської та Черняхівсьої культур[1, с. 15], свідчення Прокопія Кесарійського, автора «Житія Іоанна Готського» , Гільйома де Рубрука та багатьох інших авторів дають нам право стверджувати, що в середині    XVI cт. В Криму проживала певна кількість германомовного населення. У своїх монографіях              Х. – Ф. Байер [1, с. 20],               Н. Ганіна [3, с. 92 - 102] приходять до висновку, що в Криму принаймні до середини XVIст. жили нащадки готів. До того ж, Бусбек, будучи вихованим в ідеалах ренесансного гуманізму, який культивував негативне ставлення до готів, аж ніяк не прагнув віднайти їх у Криму за будь-яку ціну. І дізнався про германомовних жителів Криму вже у Стамбулі[3, с. 93].
   Однак, не можна оминути увагою і спеціфику етнічної історії Криму та Наддніпрянщини в ті часи, коли в цих районах жили готи. Спільною рисою для цих регіонів є вкрай строката етнічна структура. Особливо це стосується Криму. На користь збереження готського компоненту в Криму та його значної ролі свідчить і те, що Візантія, а згодом Кримське Ханство і Порта мали потребу в кримських готах як військовій силі. Про це свідчить і Бусбек. Однак, вже на самому початку історії готів вони не були однорідною етнічною спільнотою, що ж до XVI ст. то, на наш погляд, можна говорити про певну людську спільноту, яка зберігала залишки мови, традиції та власної ідентифікації, як чогось окремого по відношенню до інших етносів, з якими доводилося співіснувати.    
   Звернемо увагу на ситуацію, що склалася в Європі в другій половині  XVI ст. Це був час великих змін. Апокаліптичні очікування, що не давали спокою європейцям на межі XV-XVI ст., не справдилися. Однак, багато що змінилося безповоротно. Зокрема, минуло вже сто років відтоді, як була знищена Візантійська імперія. Турки на той час сприймались як значна небезпека і поряд з цим існувала величезна цікавість до Османської імперії і всіх народів, що її населяли. До того ж, існувала і нагальна практична необхідність встановлення стосунків з турками. Саме з цими чинниками була пов’язана місія фламандського дипломата Оже Гіслена де Бусбека, який відвідав Стамбул. Ця та деякі інші ситуації відбилися у турецьких листах які їх автор не планував публікувати. В четвертому листі дипломат, який за відомостями біографів мав ще у ґрунтовну мовну підготовку[3, с. 90], зафіксував близько 80 слів з мови кримських готів і деякі відомості про їх становище під владою мусульман.
    Бусбека не могла не зацікавити людська спільнота, що жила під владою мусульман і при цьому  зберегла свою віру, звичаї, до певної міри мову та мала автономію.  Саме мова в значній мірі зберегла реалії життя готів у Наддніпрянщині до навали гуннів.  Аналіз запису Бусбека дозволяє пролити світло на питання впливу готів на слов`янське населення нашого регіону. З метою розглянути військовий аспект гото-слов`янських відносин ми звернулися до класичного твору Йордана Getica, зокрема, звернули увагу на ті характеристики, які надає автор двом племінним союзам праслов`ян: венедам та антам. Перших автор називав нікчемними та слабкими, єдиною сильною рисою яких на війні була їх чисельність . На відміну від венедів, анти у Йордана варті поваги, досить сильні вояки[6, c. 50].
    Чим це можна пояснити ? Дати відповідь на це питання нам допоможе аналіз зафіксованої лексики та її кримського діалекту. Бусбек у четвертому своєму листі серед 88 слів і слово: mycha – меч. Спробуємо визначити чи було це слово, як і сам предмет, запозичене? Думки, що слово «меч» запозичене, дотримуються більшість провідних дослідників етимології: Фасмер [11, с. 612], Ганіна[3, с. 141]. Поглянемо, що свідчить археологія та інші письмові джерела. Прокопій Кесарійський писав про слов’ян: «більшість із них йде на ворога із щитами та дротиками в руках, панцирів же вони ніколи не надягають; деяк не носять ні сорочок, ні плащів…»[8, с. 30]. Досить красномовне свідчення про відсутність мечей в озброєнні слов`ян підтверджено й дослідженнями археологів зокрема А. Кирпичникова, який категорично стверджував, що мечі у слов’ян з`явилися в останній чверті І ст. н. е.                [9, c. 22.]. У класичній готській мові зафіксоване слово shelma – шолом (досить схоже на «шелом» у давньоруській мові)[5, с. 309]. Маврікій також описує слов`ян і не згадує ні про шоломи, ні про мечі: «кожний (ант) озброєний двома невеликими списами, деякі мають також щити, міцні, але незручні…» Крім того Маврікій згадує про отруєні стріли антів [7, с. 31.]. Отже, ми бачимо, що не у всіх слов`янських воїнів були навіть щити, не кажучи вже про мечі, шоломи та кольчуги. Цей факт і зумовив військову перевагу готів як над антами так і над венедами. Можна припустити, що запозичення меча венедами відбулося також з германомовного середовища але пізніше, ніж антами.

   Якщо продовжити аналіз лексики готської мови знайдемо ще кілька цікавих слів: hlaibs – хліб,  stols – стіл, трон, престол(слова класичної готської мови)[5, с. 300], stul – сидіння,  wingart – виноград, swaihro – свекруха, теща, swaihra – свекор, тесть, tua – два,  tria – три.
   Звертає на себе увагу позначення хліба. Бусбек зафіксував слово broe. В той час як в церковно-готській(класичній готській) ми знаходимо слово hlaibs. Логічною видається думка, що слово запозичене самими готами у праслов`ян. Проти цього свідчить порівняння з давньоісландською мовою, в якій  «хліб» перекладається - hle;ifr [3, с.109]. Сама наявність двох не спільнокореневих слів може свідчити про те, що існувало два різних види того, що ми називаємо хлібом і один із видів хліба міг бути запозичений праслав`янами у германських етносів.
    Аналізуючи готську та слов’янську лексику, ми бачимо, що у слов`янских мовах значна кількість запозичень з мови готів. Всі вони пов`язані з історичними умовами розвитку праслов`ян. Ці умови ми можемо реконструювати в тому числі завдяки аналізу письмових джерел та етимології слів. Наявні джерела свідчать, що взаємодія готів та праслов`ян відбувалася у трьох сферах: господарській, військовій та сімейній. Є всі підстави стверджувати, що анти та венеди запозичили у готів деякі елементи озброєння(меч, шолом),  деякі сільськогосподарські культури(виноград) та, можливо, випічку хліба. Не менш важливою сферою взаємодії були і змішані шлюби, про які свідчить подібність слів, що позначають ступені спорідненості. Все це свідчить, що інформація про готів та їх нащадків у Криму, що міститься у листі Оже де Бусбека доповнює відомості, які отримано шляхом дослідження археологічних та інших письмових джерел і цілком співвідносится з відомостями, які подають про слов’ян пізньоантичні автори. Отже дане джерело корисне не лише, при вивченні історії Криму XVI ст., а й при розгляді минулого Наддніпрянщини доби великого переселення народів, містить значну кількість цілком вірогідної інформації.   

               
Бібліографічні посилання
1. Байер Х.–Ф. История крымских готов как интерпретация сказания Матфея о городе Феодоро/Х-Ф. Байер. – Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 2001. – 500с.
2. Вольфрам Х. Готы: от истоков до середины VI в./          Х. Вольфрам. – М.: Наука, 2003. – 534с.
3. Ганина Н. А. Крымско-готский язык/Н. А. Ганина. СПб.: Алетейя, 2011. – 320с.
4. Гухман М. М. Готский язык/М. М. Гухман. – Москва: Изд-во литературы на исностранных языках, 1958. – 290с. 
5. Дубинин С. И. Готский язык/И. С. Дубинин. – Самара: Волжское издательство, 2006. – 319с.
6. Иордан. О происхождении и деяниях готов/Иордан/Вступ. ст., пер., комент. Е. Ч. Скржинской. – СПб.: Алетейя, 2001. – 120с.
7. Історія України в документах і матеріалах. – К.: Вид-во АН УРСР, 1939. – Т.1. Київська Русь і феодальні князівства XII – XIIIст.
8. Рубрук Г. Путешествие в Восточные страны./Г. Рубрук. - М.: Государственное издательство географической литературы, 1957. – 320с.
9. Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие // Свод археологических источников./ А. Н. Кирпичников. – М.: Наука, 1966. – 200с. – Вып. 1
10. Мецгер Б. Ранние переводы Нового Завета/Б. Мецгер. – М.: Изд-во Богословского ун-та им. Св. Андрея, 2002. – 469с.