Путешествие по домику моего сознания

ПОДОРОЖ БУДИНОЧКОМ МОЄЇ СВІДОМОСТІ

НА ГОРИЩІ СПОГАДІВ

В першу чергу я опиняюсь тут, у цьому дивному місці.
Коли б я сюди не приходила,завжди приходжу сама.
Пахне на горищі різними сухими травами.Ромашка,м'ята,кропива,подорожник,якась ароматична травка мені невідома - все це створює неперевершену суміш запаху.
Тут є єдине невеличке віконце, крізь нього сонячний промінь уривається в приміщення і відкриває погляду міріарди пилинок.
Дуже багато павутиння,тут на горищі."Треба буде якось почистити."-кажу я собі,але все не знаходжу часу.
До гори причеплена низка сухіх грибів.На стінах пучки трав,а на поличках та на підлозі безліч речей,скринь,коробок.У ці скрині,коробки,поличкі я ховаю ті речі,якими я вже не користуюсь,але які жалко викидати.Так вони і лежать отут нікому не потрібні. Про існування деякіх з них я вже сама забула, але все ж таки час від часу мені раптом забагнеться прийти сюди і поритися у антикваріаті моїх думок.
Старі фотографії людей про існування яких я вже давно забула,або тих кого бачила лише кілька разів,або тих хто вже покинув наш світ..Дивлюсь на них і гадаю: навіщо я взагалі їх тут зберігаю? Чи потрібні вони мені чи ні?
Якісь старі шкільні зошити,щоденники,записки,листи,мої старі малюнки,малюнки моїх друзів,зошит з моїми віршами-все це можна побачити,якщо відкрити скриньку,яка стоїть біля письмового столика з трьома ніжками.
Багато тут моїх улюбленних іграшок.Раніше я вважала,що вони втрачені назавжди,але потім знайшла їх тут.
Поміж усіх цих речей,десь у глибині горища,є невеличка чорна коробка.Вона плотно заклеєна скотчем і я ніколи в неї не заглядаю.
Чесно кажучи,ця коробка мабуть найбільша проблема в цьому місці.Взагалі вона мені не потрібна,адже я у неї не дивлюсь.Але чому тоді залишаю її тут з іншими речами?
Чому не наважусь її просто віднести на смітник,а все залишаю цю справу  на потім?
Все ж таки довго знаходитися на горищі не можна - стає сумно.Якщо спочатку це місце викликає світлі спогади,то потім воно починає пригнічувати.
Отже, я виходжу звідси і спускаючись по невеличким сходам,які зроблені з якісного,але дуже старого дерева,опиняюсь мабуть на самому дивному з поверхів.


КОРИДОР НА ДРУГОМУ ПОВЕРСІ

Довгий коридор з безліччю кімнат.Підлога встелена мармуровою плиткою: білою та чорною, у шахматному порядку.Стіни пофарбовані в червоний колір.До кімнат ведуть не двері,а завіси жовтого кольру,які гойдаються наче від вітру,але не розумію звідкі він,адже у цьому коридорі нема вікон.
У проміжках між завісами розвішені картини.Деякі з них мене дуже лякають,деякі напроти - подобаються,але усіх їх об'єднує те,що картини ці якісь дивні,сюрреалістичні, і їх зміст дуже важко розібрати.Хто ж їх малював?
Можливо ...я сама?
Якщо походити по кімнатах можна знайти багато цікавого.
Є тут у мене БІБЛІОТЕКА.Дивно,але там не має жодної книги,якої я би не читала.Всі вони мені знайомі,всі давно прочитані.Час від часу з'являються і нові.Я радію,беру нову книжку у руки,але раптом розумію,що я її вже читала.
Є невеличкій КІНОТЕАТР.Деякі з фільмів попадаються дуже рідкісні.Тут навіть є діафільми.Останнім часом я дивлюсь діафільм про болотяного духа та духа річки Енісей.
Заходячи до кімнати ПОДОРОЖІВ одразу бачишь цілу купу фотографій,якими розклеєні усі стіни.На підлозі лежить карта,де всі місця де я була і весь мій подорожній шлях помічений чорним маркером.
У кутку стоїть столик на ньому декілька зошитів,де описані мої мандрівні пригоди.
Є МУЗИЧНА кімната.Там можна послухати таку музику,записів якої в реальному житті у мене нема.Переважно тут я слухаю гру на сопілці.
Як вже можна помітити,на другому поверсі багато кімнат і кожна з них має своє призначення.Сюди я можу привести своїх друзів.Але все ж таки тільки друзі опиняються тут.Зазвичай більшість моїх гостей обмежуються першим поверхом.

ПЕРШИЙ ПОВЕРХ

На відміну від горища та другого поверха тут дуже багато вікон.Всі окна та двері розчинені.Свіже духмяне повітря уриваючись до будиночку, розвіває прозорі штори.
Проміні сонця заливають увесь перший поверх,усе сяє і на скляних чи полірованих речах грають невелички вогники.
На першому поверсі багато різних декоративних речей - античні статуї,старовинні китайські вази,прикраси різноманітних стилів.
Все ж таки тут не холодно,не дивлячись на вітер гуляючий по кімнатам,тільки прохолодно.
Якщо ви все ж таки змерзли,прошу пригоститися моїм улюбленим вином.
Стіл на кухні у плямах солодкого,червоного та липкого.Це згадка з минулого відвідування.
По різним кімнатам залишені різні речі,які мені принесли відвідувачи.Деякі з них опиняються у біблеотеці,чи в музичній кімнаті.
Стіни майже в усіх кімнатах на першому поверсі світлих відтінків.
Але є одна кімната де майже завжди царює сумрак,а по вечорах я розпалюю там камін.
Біля каміну м'який килим з довгим ворсом,в якому майже утопають ноги.По стінах розвішені декілька картин.Квіти у вазонах,розставлені по всій кімнаті, вже підів'ялі,але ще не втратили своєї краси.
Ця кімната знаходиться за вітальнею.Туди зазвичай я приводжу своїх коханців.Але це буває не часто.Зараз вона пустує і вже встигли зів'яти квіти і пилюка накопилася на поличках..

НА ПОДВІР'Ї

Виходжу з будиночка,зпускаюсь по білим мармуровим сходам.Перед моїми очима відкривається така краса!
Я бачу садок з водоймищами та мостиком в японському стилі.У прудах плаває риба.Усе поросло різноманітнми травами,яскравими квітами.І тільки невеличка стежка посипана щебенем пробиває собі шлях крізь цю буйну рослинність.Подалі ростуть дерева та кущі.Тут є ялинки,чудернацько викручені декоративні сосни,біля воріт по бокам ростуть два здоровецьких кіпариси.Солодко пахнуть квітучі яблуневі та вишневі дерева.
Серед квітів доречі дуже часто зустрічаються тюльпани:червоні та жовті.
Дуже,дуже мені подобається у моєму садочку!
Але це тільки попереду будинка.
За будиночок краще взагалі не ходити.Там починаються хащі, і чим далі йдешь,тим глибше вони стають.Може вони нескінченні? Я доходила тільки до початку болота,а що там далі я не знаю.
На початку болота живе болотяна відьма.Раніше я туди приходила у скрутних ситуаціях. Вона,відьма, недобре посміхаючись радила мені,але вже давно я не хочу йти до неї.
Вона мені зовсім не симпатична і не хочу більше радитись з нею.
Дуже страхітлива дорога до неї.
У величезних дуплах сторічних дубів мешкають страхітливі потвори-сови.
Сови велетенські за розміром,легко можуть підійняти людину у повітря.В них залізні пазури,а у темряві їх очі світяться як яскраві жовті ліхтарі.
Зазвичай вони сплять удень,але у тому лісі завжди сумрак і жоден промінчик не проходить крізь густе листя та гілля дерев.То ж хто зна що може трапитись.
Більш за все мене лякає те,що мешкає на болоті,що то саме я не знаю,і не хочу знати,але коли я ходила до цієї відьми здалека бачила неясні потворні силуети.На щастя ці тварюки ніколи не вилізають зі свого болота.Все ж у місячні тихі ночі інколи можна почути з тієї сторони чиєсь виття,бридке чавкання,визг,нелюдське галасування.У такі ночі я не можу заснути.Лежу на ліжечку в кімнаті з зів'ялими квітами та не можу знайти спокою,поки не почне світати.З першим промінням звуки зтихають і мене поглинають сни.
Отже повернемось до воріт,де ростуть кіпариси.Декоративні грати зображають карточні масті,та шахові фігури. Дикий виноград та плющ вкривають майже всю їх поверхню і вже трохи важко роздивиться малюнок.
Я відчиняю грати і невеличка стежка,яка починається від самого ганку,губиться десь у яблуневому гаї.Я йду через гай,тут тече прозорий струмок. Умившись, та попивши води, йду далі. Скільки продовжуватимуться мої мандри,я не знаю, але зараз мене це не бентежить,адже за моїм шляхом трапляється стільки краси!
Яскраво-блакитне небо з білими хмарками,пагорби,річки,долини.Співають пташки,літають бабки,метелики. Мабуть ця стежка немає кінця.
Інколи зустрічаю теж подорожуючих,йти з ними разом ще цікавіше,але обов'язково зустрічається роздоріжжя і зазвичай вони кажуть:
- Мені туди!
- Добре.-кажу я,-Тоді до зустрічі!
Але,нажаль, зустріч не завжди відбувається.
А мій шлях в'ється низинами,підстрибує пагорбами,перескакує через річки та струмки та зникає за обрієм.

 март, 2007