Твій шепіт у слухавку такий тактильний,
мурахи по тілу згори вниз,
ще трохи –
і я сновидою ступлю на карниз,
на дах
відштовхнуся, полечу птахою
у світ, де живеш ти...
До мети так недовго –
лише день і ніч протриматися,
ніби на бойовищі духу чи тіла...
Ти зі сну пробурмочеш:
«Як погода? Уже долетіла, мила?» -
А я зозулькою манюньою присяду на бильце твого ліжка,
великого, як життя,
котре, як відомо, не поле,
щоб перейти його – раз плюнути..
Куватиму тобі на вушко,
доки ти спатимеш, і ще нічого не знатимеш,
довгі-щасливі роки,
сонячні-затишні дні,
лагідні-пристрасні ночі:
«Ку-ку,
ку-ку,
ку-ку...»
Зозулька
© Copyright: Анна Валевська, 2012
Свидетельство о публикации №212010601944
Свидетельство о публикации №212010601944
Рецензии