Бетмен

От що робить з людьми горілка… Ми відчували: щось не так… Але ж пішли-таки на зустріч із Петровичем - нашим сусідою з 9 поверху. Він зібрав добру частину мешканців будинку в себе, сказавши, що хоче поговорити про щось дуже серйозне й важливе для всіх…
Як завжди напівп’яний, він сказав: «Я – Бетмен!» Хоч це й прозвучало досить серйозно, та спочатку всі тільки сміялися з його кумедного костюма. Це здавалося якимось безглуздим новорічним маскарадом. Розвернулися було вже розходитися, та коли ж стариган прожогом вилетів на загальний балкон і стрибнув з нього, стало не до сміху… Зашурхотів від вітру його довгий чорний плащ, луною відбилася від стін сусідніх будинків нецензурна лайка відчайдушного «Бетмена»… Хтось зразу ж побіг викликати швидку. Хтось кинувся вниз на перший поверх. Хтось вибіг на балкон…
За хвилин 20 можна було побачити таку картину. Під деревом біля нашого дому зібралося багато людей. Чувся регіт. Майже на самому вершечку дерева висів «Бетмен». Він зачепився плащем за гілки старого дуба й повис так, колихаючись в різні боки. Чи то тканина така якісна й міцна, чи то Петрович мало їв (дійсно, худорлявий був, скільки його знали). Плащ задерся й наліз йому на голову. Підняті вгору руки нагадували про політ. Здавалося, що бетмен і досі ще летить. Його обличчя не було видно зовсім. Десь згори чулося тільки, що Петрович збирався ще комусь щось показати… Що й кому – ніхто не знав. Швидка стояла без діла. Чекали пожежників з довгою висувною драбиною. Інакше старого не знімеш ніяк. Треба було поспішати. Хоч зима й тепла (того року якісь там плюс 5), але ж там на дереві, мабуть, було таки прохолодно…
Як не дивно, але сталося саме так, як і казав Петрович. «Петровичем» його перестали називати. Завжди чулося якесь глузливе: «Он, диви, Бетмен іде». Або пошепки, посміхаючись, казали: «Он, бачиш, Бетмен на лавці сидить… Мабуть, до наступного польоту готується». Жарти жартами, але п’яним Бетмена вже ніхто з того часу не бачив. Таке з людьми робить горілка.

07.01.12