Iлюзiя дня...

Жереб кинутий рукою вільною, 
Ходою важливою і трішки повільною, 
Він зазначав на сторінках історії
І відкладав у прийдешнє калорії. 
 
За час відновлений у просторі, 
До звуку миттєвого відчуття,  Наточені леза гострії,
Немає вже кінця ''О(це) Буття!''   
 
Пусте... Амфора Данаїд без дна, 
Що це? -Сізіфова праця марна, 
Гея - могутня богиня Землі.
І люди на ній не одні! 
 
Злиття двох знаків у ціле, 
Є колія, по ній хтось йде...
Закручує космічні лінії, 
І сідає напроти сонця у тіні. 
 
Наступили сутінки, 
На заході спустився Геліос,  Розпустили пуп'янки, 
Із Тартару долинає чийсь голос. 

Грізний вид приймає день з повітря, 
Надихаючи на порох та сміття... Імпортуючи - повноліття, 
Експортуючи - що йде із димаря. 
 
Конвульсує, дригає - значить існує. 
Закриває люки - щось взнає, 
І на дно миттєвої Істини,- 
Загоряються сірникові сни. 
 
Дороги...
 Трапеції...
Куби... 
Шари... 
Каміння,- а може, то просто дари?   
  Суть кожного в сенсі його вороття, 
І стук каблуків чиєгось взуття. 
 
А щоб не було нічого,- існує щось...
Ось докази того, що відбулось! 
 
А б р а к а д а б р а. . . 
 _____// ]{о^ян