в дкрити двер для когось

Невже це відбувається?Якби я зустріла себе зараз я б себе не впізнала. Наташ, це ти?Серйозно?
Хіба ти не повинна бути якоюсь іншою. Якось більш схожою на себе, на нормальну Наташу.
- Тобі стало простіше?
- Думаєш, питання в тому чи стало мені простіше?
- Ти зовсім не знаєш мене і не хочеш.
- Я люблю тебе і хочу бути з тобою
- Ага
- Ось в цьому і вся ти. І ти мені такою подобаєшся, але…
- Але, ти полюбив мене «вопреки здравому смыслу…». Да?
- Знову твої цитати…
- Вони не мої…Знаєш як це коли ти кохаєш?
- Да. Що й хочу тобі показати.
- Коли закохаюсь, сама побачу…
- Ти просто хочеш щоб хтось з тобою був…а кохати – не хочеш…ти начебто, ждеш когось іншого для твоїх цілей і мрій….я тут і я готовий
- Да. Я чекаю. Це погано?
- Я…просто. Бувай
- Пока. Я намагалась якнайменше ображати тебе.
- Я знаю.
- Вибач
І він пішов. Після того було ще багато зустрічей і багато розмов. Але все закінчилось. Для неї воно й не починалось. Вона була самостійна, безпечна, цікава, розумна, і гарна. Вони не бачили її й всю, і не хотіли. А вона хотіла розкритись. Просто відкрити себе всю комусь. І не важливо зрозуміють її чи ні, просто відкрити двері для когось. Але вона знала тільки одну людину, кому вона б хотіла відкритись, вони були більше чим друзями, але менше чим парою. Вони просто були, незалежно від обставин, часу і простору.