Мiй - корабель

Погляд. Дотик – це мрія! А як чекала, як вона його чекала! Знала, а може просто відчувала, що Він повернеться – Мрія? А все ж хотіла, білш за життя хотіла, та мовчала, і як корабель плила, плила проти течії – проти всіх! А прапор у неї був – багряний, вже не чорний – Мрія?
Літо, Осінь, Зима – усе вперед і вперед.
  І раптом шторм! Розбилася, побилася і серед відкритого океану, одна, самотня, пуста, і лиш маленька вуглинка ще жевріла у Неї в долоні.
І Вона не дала їй загаснути. І так три роки... ні туди – ні сюди! Здавалося б уже не одна, хоча все ще самотня! Заплакала і тоді знову прийшла Весна – а з нею той єдиний, той коханий – Той, що подарував мрію!
  Хто знає, що таке щастя буз меж? Хто знає що таке ... Віра без часу? Хто знає надії вінець???
  А Вона знала – знає... Це Він. Він був усім, подарував Їй серце, подарував кохання, подарував душу. Він Їй усе віддав...
І знову Вона кинулася у море!
  Зробила помилку, навіщо залишила той клаптик суші, і пішла геть? Навіщо Їй те море?!!
А Він чекав приливу і плакав при відливі. Він знову тримав Її а потім раптом упускав.
Просив – не слухала...
Молив – закривала вуха...
Кричав – сміялась...
Ридав – а Вона посміхалась!!?
  Але не дивлячись на це, Вона трималась, трималась того берега і вічно поверталась, то вибачалась, то сама вибачала. А головне Вона Його кохала...
Кохала вірно, віддано – отак, як вміла!!!
  А Він не витримав, можливо просто Він не вірив, тому покинув і в море теж полинув...
Тепер Вони обоє в океані, але на різних полюсах. Навколо безліч кораблів, корабликів і шлюбок... Навколо яхти, танкери і рятувальний круг.
  Вони розбиті, бездиханні... усе ж пливуть, по течії пливуть – самі не знаючи, куди??!

Ну, що ж ?!! Пливіть – пливіть розбиті кораблі. Можливо зорі? А можливо доля?...
ВАС ПОЄДНАЄ...