Фенiкс

  Ти помираєш й знову воскресаєш! Ти зцілюєш а потім
убиваєш! Ти такий лагідний і ти такий жорстокий. Ти ніжно
пригортаєш ну а потім різко відпихаєш! Скажи ти взагалі
кохаєш?
  Миттєво так ввірвався, потоптався, повідкривав всі двері у
душі, знайшов той ключ, що залишила у замку - відкрив,
побачив серце переповнене кохання, таке дитяче, ніжне й
віддане - усе Тобі. Ти оцінив ці подарунки, забрав і серце, й
душу - пригорнув! Ти бавився із серцем, і ти його розбив, а
потім гордо потоптався і жбурнув у пам'яті - смітник. А Я
збирала по крупинках, знову збирала, і товстим цепом
обмотала - усі обломки зліплені з сміття*
  Ось - праве передсердя, що там? Смуток, все почорніло й
кров без упину тече...
А ліве - там агонія, воно ж до дір протерте, все
деформоване, розплющене, хоч кров іще тече! А правий
шлуночок, то там одне шаленство - цікавий ритм у серці
завдає. А лівий - ти... Там ти... Кінець...
  Ну от, така собі міні-сміттярка, це моє серце, зло це Я.
Проходив час, а з ним і Ти пройшов, і серце стало оживати,
шаленість стала потухати, самотність стала покидати, і
лиш агонія осмілилась спитати - це ж ненадовго, правда?
Ні не надовго... Це назавжди - так впевнено кричала їм у
слід!
  Здавалось ось воно те щастя, та радість й та любов!
Порвались цепи й серце стало знову рівно битись,
з'явилась посмішка і повернулася душа! Так час від часу
повертався смуток, але вже просто в гості - раз нагряне і
втіка...

  Колись ненавиділа зиму - то просто Я не знала, що воно
таке - Весна!
Зустріла погляд. І серце стрепенулось? Запала тиша і ні
звуку навкруги. Це Ти - це Ти... А Я вже не дитина! Я вже не
вірю, Я вже не Тобі... Та Боже що ж це Я роблю.
Я ключ від серця знов тобі даю, Я душу віддаю!!!!
  Ти знов береш, але уже так ніжно - ніжно пригортаєш, до
свого серця. Любиш і оберігаєш.
А Я втікаю, Я від Тебе утікаю... Ховаю очі - Я Тебе боюсь...
Бо Я кохаю, віддано кохаю - і по ночам Я Богу палко так
молюсь... Пробач мене, пробач, пробач !!!
  А Ти розлючений жбурляєш моє серце в стіну і топчеш,
роздираєш на шматки: що ж Ти з душею робиш??! Ти її
катуєш!!? Не треба, відпусти, ну відпусти. Ця біль нестерпна
- Ти Мене прости! Бо Ми з тобою разом все зробили - Ну а
на небі це не оцінили. Ми і боролись і тримались. Ми ж
разом плакали і разом Ми сміялись?!!!
  Ти плачеш? Кажеш не зійшлись! Ти помиляєшся. Ми
просто - на просто злились...!
Ти помираєш? - Я уже померла...
Ти забуваєш? - Добре, пам'ятаю Я...
Ти знов ридаєш? - Але ж Ти усе це маєш...
Ти каже інша, кажеш, що мене нема!!! Так от же Я... У тебе в
снах, у твоїх мріях, Я в небі, в сонці, в зелені й в воді, в
пожовклім листі, в музиці, в Тобі... Я - це повітря - Я це Ти..
А Ти вмираєш, та нічого, ти ж іще не знаєш, що знову й
знову воскресаєш, Я вірю Тобі...
ТИ Ж ФЕНІКС