не самотня, а вiльна

Ну ось ми і розійшлись. Тепер я одна. Як полюбляють казати феміністки, не самотня, а вільна. Хочу – йду направо, хочу – наліво, і ніхто не зможе сказати, що я рухаюсь у невірному напрямку. Ніхто не дорікатиме за невчасну посмішку, недоречний жарт чи сум, коли всі навколо полонені радістю. Проте чи потрібна вона мені, та воля, якою хизуються ці мужні жінки? Чи хочу я потім звикати до нових губ, очей, не бачити у новому погляді того самого безмежного спокою, який умів випромінювати лише ти. Тепло, у яке поринала поруч із тобою, охоплювало не надто великий радіус, проте його було достатньо, щоб зігрітися могли всі, кого ти тримав біля себе.
Твоє, напевно, аж занадто пекуче сонце, вмить затулила холодна дощова хмара. Я була занадто близько до джерела тепла, яке спочатку здавалось, як усім іншим, м’яким.  Та варто було лише підійти блище, стало гострим і наче розрізало по живому. Раз за разом залишало більш небезпечні обпіки і, в решті-решт, спалило мене разом із бажанням бути до тебе ближче. Якби я зрозуміла це раніше. Якби я дала нашому коханню трохи більше простору, цього б не сталося. Ти б і далі зігрівав своїми бархатними променями, час від часу, запалюючи наново вогник у моїх очах і серці.
А що я маю натомість? Слизьке неприємне відчуття власноруч зруйнованого щастя. Пошматованого лезом надто наполегливих надій та бажань. Темінь оповила мою свідомість, примусила думати про те, що було і те, чого в жодному разі більше не буде. Я насолоджуюсь цим терпким присмаком болю. Повністю поринаюу глибокий липкий океан власних страждань. Обплітаюсь павутинням пережитих подій і нейздіснених планів на наше співіснування.
Та одного разу я обов’язково зрозумію, що вдосталь напилася цього п’янкого напою і вже час тверезіти. Настане момент, коли я захочу виплутатись з неводу, у який потрапила за власним бажанням. Витягнути з кишені, подарований саме тобою, ніж та розрубати все, усі міцні канати, які пов’язують мене з тим, що я собі навигудувала. Як кажуть, “я тебе породив, я тебе і вб’ю”.
Я можу припинити цю гру у будь-яку хвилину. Варто тільки захотіти. Проте це бажання поки що не завітало у збудовану оселю моїх фантазій. Знаю, так кажуть всі п’яниці і наркомани, які роками не можуть закінчити свою партію, залишити поле бою. Проте я не одна з них. Це зовсім інший випадок. І “зав’язати” з тобою я можу в будь-який момент.

11.01.2012