Пережитки одного дня

Цього дня було якось не так як завжди. Навіть сонце і те хотіло підкреслити свою незалежність, то ховалось, то виходило із-за хмар. Ніби насміхаючись з висоти над усім, що знаходилось внизу. Але хіба воно винне в тому? Це ж уже укладенний процес який з самого створення світу відбувався в Природі. Створений людською уявою в якому усе йшло по-кругу. Циклічно та завершенно. А горизонт, що весь час віддалявся показував картинки все нової якості кількості, настільки капризував, що голова ішла обертом. І прийшлося зупинити на якийсь період ''коней'', щоб прийти до тями від усього того уже побаченого.
Ні, не думайте чогось нового такого, що виходило із-за рамок прийнятого, а вже безліч раз сфотографованого, та тільки вперше побаченого, проявленого уведеного у свідомість.
 Та для чого я вам це малюю? -подивіться самі і ви не тільки побачите, але й відчуєте на собі. Та зрозуміть суть буде звичайно ще складно. Кожен для себе, собі, тільки без підказак, а то ще інтерес втратите. Та не заявляйте наперед, що знаєте. Поїхали...
_СТОП КАДР_ Спочатку розпливчаті форми, які набули у самий розгар дня вже не були такими страшними і химерними, якими вони виглядали ще зранку. 
Але, коли ближче придивитись, то можна помітити їхню невблаганну долю. Яка несла з собою стільки нового, що до країв і так наповнений горщик каші міг перехилитись та впасти, а ще гірше розбитись. Ні не про це зараз, адже не головне те, що може бути, а те що уже є. Наявність якогось горстого запаху, що був в повітрі тільки розстроював настрій. Уже й без цього перебувавший у хаотичних мріях, набутих емпірією дня. А потім, що ще буде? Робити було нічого - потрібно почекати... 
-2-
Ось і вечір наступив. Замріяно, та твердо й сміло у дім він заступив. 
І кроками своїми розкуто та навіяно настільки вже гримів, що дзвін сам по-собі ходити захотів. У тому цілому зібраному, зконструйованому людиною та атмосферним тиском ''кусочку яблука'' сиділа велика сила, котра могла зруйнувати все, що трапилось би у неї на ''дорозі''  І не спитають як і звати, 
 Скрушать у попіл,
Струть нанівець,
Зійдуть на небі зіроньчата і місяця поб'ють. 
На землю впаде два кусочки, а може й нічого, 
Спитаєте де ті оболочки, що були із рання. 
Відповідать я вам не стану, це - загадка. Отже, побачили й почули вже не мало. Фантазія і у котів напевне є, зів'яла квітка поставлена у вазу і з неба дощ пішов навмання. А може все було задумано так зразу? Зранку, в обід та ввечері?
 
-Епілог- уже Ніч!