Слухай

Навiть божевiлля - не такий жах.

Слухай, я хочу дещо тобi розповiсти. Менi потрiбно аби ти знав мої думки, бо iнакше – вони розiрвуть мене зсередини. Я так жадала аби ти навчився розумiти мене без слiв, але ти ще не розумiєш навiть моїх слiз. А я так довго на тебе чекала. Мабуть, я б вже вспiла померти, але я знала, що ти прийдеш, я знала, що МАЮ тебе дочекатися, я знала, що ти той – заради кого я повинна жити. Не маю уявлення звiдки менi було це вiдомо, але як тiльки я тебе побачила – я зрозумiла, що ти будеш найближчим з тих, хто коли небудь був менi близьким. Бо ти є навiть думками рiдний, але ж так i не навчився очима розумiти всi крайнощi. Колись, ми сидiтимемо з тобою край неба, i дивитимемося, як нiч почне руйнувати свiт. Можливо тодi в мене вистачить сили вимовити все те, що я так глибоко ховала весь цей час в своїх нутрощах. Можливо, тодi я захоплю побiльше повiтря i за раз випалю все те, думаючи про що весь цей час я не помiчала, як сльози зтiкали по моїм щокам. Можливо, тодi я нарештi звiльнюся вiд тих потаємних думок, бо не хочу мати вiд тебе таємниць, не хочу аби мiж нами були тi уявнi стiни, що не дають нам можливостi дивитися один одному в очi. Але я благаю тебе, якщо ти чуєш мене крiзь всi тi свiти, що пролягають помiж нами, якщо ти мене розумiєш – я благаю тебе, слухай не дихаючи коли я почну говорити. Слухай, та запам'ятовуй кожне слово. Бо я вже нiколи не зможу все те повторити, в мене вже нiколи не будет сил.. Та навiть можливостi. Якщо ти не почуєш мене, не зрозумiєш моїх слiв – я помру. Тож благаю, урятуй мене вiд передчасної безоднi буття, бо я ще надто мало була з тобою, аби так швидко йти.   
Я розповiм тобi про те, у яке пекло ти перетворив все моє життя. Як мої думки кожного дня обертаються до тебе, про що б я не намагалася думати. Я не розумiю, зовсiм не розумiю, чому ти витiснив з моєї голови все, не залишивши мiсця бiльше нi для чого окрiм тебе? Твоє нахабство колить менi, але я нiчого не можу зробити, навiть не можу сказати, що менi це не подобається.   
За такий надзвичайно малий промiжок часу, ти став менi ближчим, нiж я сама собi. Я вже не розумiю, коли я перейшла ту межу, що роздiляла тебе та мене, ту межу поза якою ти був менi чужим, але перейшовши її - я почала вiдчувати фiзичну потребу в тобi. Ця потреба зростає кожного дня, i колись ти станеш менi життєво необхiдним. Колись я жадатиму аби з твоїм iм'ям завжди ассоцiювалося моє, колись ти почнеш мене переслiдувати, але я вiд тебе нiкуди не втечу – вже не зможу… 

Не йди позаду мене – можливо, я не поведу тебе. Не йди поперед мене - я не пiду за тобою. Йди поруч i ми будемо разом.   

Я не присвячуватиму тобi свого життя, бо воно для тебе зайве. Я не казатиму тобi всiх тих ласкавих слiв, бо в тому немає потреби. Я не проситиму тебе подарувати менi окремий свiт в якому будемо лише ти та я, бо останнiй подих все одно все зруйнує. Все одно все знищиться тiєї останньої ночi, коли ми сидiтимемо край неба. Все, що менi треба – це аби ти слухав мене. Слухав так, нiби я нiколи з тобою не розмовляла. Бо чим тихiше я шепотiтиму – тим важливiшi слова я казатиму.   

А я тебе.. Так по дурному i нахабно не дивлячись на те, що в тебе iнше життя та iншi люди. Так вслiпу, намагаючись нi на що не дивитися. Я намагаюся на дотик знайти вихiд, знайти дорогу. Але, здається, хтось зачинив дверi, та заховав ключ так далеко, аби його мiг знайти тiльки ти. Здається, тепер все в твоїх руках.   
Можливо, ти гадаєш, що менi легше вiд тих слiв, що ти менi кажеш. Можливо ти гадаєш, що менi легше коли я розповiдаю тобi про те, що мене турбує. Але насправдi – я ненавиджу тебе, бо ти мене вбиваєш. Так повiльно та болiсно, нiби врiзаєшься голками пiд шкiру, лiзеш менi у голову – хочеш зруйнувати мої останнi думки. Ти хочеш аби я померла на твоїх руках. А я б на них засинала.   

Можливо, колись ти зрозумiєш все, що я тобi казала. Але тодi буде вже запiзно, адже свiт вже зруйнується вiд того легкого подиху, що зiрветься з моїх вуст. Адже ми є такими тимчасовими, що мене розбирає жах. Ми занадто вразливi - найлегший вiтерець вiдносить нас ще далi один вiд одного. Найпростiшi слова перевертають все з нiг на голову, а ми не в змозi щось виправити.   
Я благаю тебе, якщо є хоч найменший шанс - врятуй мене. Забери моє життя, та подаруй менi тi безмежнi свiти з тобою, що сняться менi кожної ночi.   
Знайди мене. Так, як вже знайшов одного разу.   
Знайди мене та врятуй. Придумай, як жити далi, бо сльози вже застеляють менi очi, а льодяне повiтря стискається навколо моєї шиї прагнучи звiльнити.   
Знайди мене.