Останн й з роду. Еп лог

Темрява... Ні один промінь світла не міг проникнути у це приміщення. І лише два силуети виднілися на фоні цілковитого мороку. Їхні тихі голоси були ледь чутними і відбивалися луною від холодних стін...
Якщо придивитися уважніше, можна було помітити їхні легкі обриси, а також те, що лице одного з них було надійно сховане під чорною маскою. В іншого були помітні лише темні очі, що злісно зблискували в темряві.
Не зважаючи на те, що їхні голоси були приглушеними, добре прислухавшись, можна було розібрати їхню розмову, що нагадувала швидше легенький свист вітру у гіллі.
– Пройшло уже 20 років... – почав чоловік із страшними очима. – А я все далі залишаюся в невіданні.
Його співрозмовник схилив голову, ніби відчуваючи велику владу свого хазяїна, що тиснула на нього.
– Боротьба стає все жорстокішою і безжаліснішою... Тобі давно пора це зрозуміти. Якщо й далі так піде, я ніколи не зможу використати силу, за яку любий маг готовий померти. – Чоловік в ярості стиснув кулаки і скляний кубок, що мирно стояв на столі за ним, розлетівся в друзки.
Тінь , яка увесь час лише мовчки стояла, несподівано заговорила:
– Сила не підкориться нікому окрім істинного її власника. І якщо наші спроби віднайти останніх з королівського роду увінчаються успіхом, я не певен, що вони погодяться з нами співпрацювати... – Тонкі губи тіні розтягнулися в єхидній посмішці.
– Я й сам без тебе це знаю, – гримнув перший.
Посмішка миттю зникла з лиця його співрозмовника. Вдоволений цим, хазяїн продовжив:
– Моєї сили буде достатньо, щоб змусити їх підкорятися мені. Знайди їх, навіть якщо для цього тобі доведеться пожертвувати своїм життям. – холодний голос чоловіка змусив тінь здригнутися.
– Як накажете... – підданий відступив у найтемніший куток кімнати, і там повністю розчинився у мороці.
У цілковитій темряві легенько зблиснула якась річ, освітивши куток яскраво синім світлом...
А людина із чорними очима повернулася до нього і з його вуст злетів легенький сміх.