Останн й з роду. Глава I

                «Переддень свята»

Лагідні промені сонця торкнулися щоки молодого хлопця, що безтурботно валявся в ліжку. Натомість юнак лише повернувся до стіни, ігноруючи намагання природи розбудити його.
Усе це відбувалося у просторій кімнаті у бірюзових тонах. На стінах висіли старовинні картини, що коштували великих грошей його батькам. Але над самим ліжком немов ікона висів плакат відомої рок групи. Таке почесне місце він займав лише тому, що щовечора хлопець палко відстоював його право на знаходження в кімнаті серед шедеврів середньовічної доби.
В загальному обстановка у кімнаті була доволі багатою. Про це свідчили насамперед дорогі меблі і плазма, що ледь не закривала собою всю стіну. Але сам юнак не дуже пишався цим, більше захоплення у нього виникало від ноутбука, який ніколи не стояв без діла. Ось і зараз там загружався один із найвідоміших  альбомів рок групи «Lumiere».
Через пів години з неохотою, намагаючись не звалитися з ліжка, хлопець таки встав. Його сонні очі досі злипалися, але почувши черговий крик друга, що уже майже годину сидів у вітальні, чекаючи соню, наш герой швидко немов наляканий гепард, натягнув на себе джинси і футболку, що була заляпана джемом, миттю спустився вниз.
Його друг, не встаючи з дивану, пронизав Браєна палаючим поглядом і простягнув чисту сорочку і попрасовані штани:
– Переодягнися, ти ж не хочеш в такому вигляді їхати в магазин за покупками. – І тицьнув пальцем в пляму, що ще вчора розпливлася на футболці Браєна.
Той з непорозумінням глянув на неї і вигнув брову. Він ніколи не переймався своїм зовнішнім виглядом, але все ж таки взяв подарунок друга, щоб не виглядати занадто неохайним перед своєю дівчиною, яка працювала в ювелірному відділі магазину і точно б помітила його з такою відзнакою.
Браєн почав підніматися по вишуканих сходах до своєї спальні, при цьому запропонувавши другу пройти до кухні і зробити йому сніданок. Крістофер неохоче піднявся з дивану і поплентався коридором до великої кухні. Було видно, що йому не привикати.
Переодягаючись, причісуючись і ще ставлячи на загрузку кліп своєї улюбленої рок групи, Браєн чув як на кухні тихо потріскує яєчня з беконом. Хлопець усміхнувся чи то від захоплення новою піснею, яку вже встиг прослухати 2 рази чи то розуміючи, що наглість була його другим щастям. А так як її в нього було аж забагато, Браєн був аж ніяк не нещасною особою.
Несучи в руках плеєр, з якого лунала та ж сама пісня, юнак повільно, немов черепаха, зліз по сходах вниз і попрямував за чудовим запахом, що привів його прямо на кухню.
На столі уже красувалася велика кришталева тарілка, на якій лежала звичайна яєчня з беконом.
– Чогось не вистарчає, правда, друже? – усміхнувся Браєн.
Його друг, розуміючи про що йде мова полив усю цю картину ледь не тонною кетчупу.
Браєн мовчки всівся на дорогий шкіряний диван і лише поївши, мовив:
– Дякую...
Кріс ніяк не відреагував на такий прояв ввічливості, лише швидко згріб начиння у посудомийну машину і мовчки вийшов з кухні. Браєн попрямував за ним, випивши по дорозі енергетик. Але не дивлячись на це, його повіки все одно злипалися.
Надворі був початок березня, і прозорий лід на калюжах ще не встиг цілком розтаяти. Узагалі в Сеінт Луєрі погода цілком відрізнялася від інших міст. Так само і жителі тут були не цілком звичайними. По вулицях завжди бродила атмосфера чогось містичного і нероз-гаданного.
Вже від’їхавши добрих 500 метрів, Браєн змусив повернути друга назад, аргументувавши це забутим нетбуком, в якому вже, на думку хлопця, загрузився кліп. Крістофер проігнорував вимогу друга, а відповідаючи на повторний заклик Браєна, мовив:
– Ми повинні були забрати спиртне і закуски ще двадцять хвилин тому. До речі, якби дехто не проспав, ми б уже давно були там. Тому краще помовчи.
Але Браєн і не думав здаватися без бою, щоразу приводячи незаперечні, на його думку, аргументи... Усі вони полягали в тому, що цього кліпу хлопець чекав уже цілий місяць, і в цьому випадку юнак вперше зможе його подивитися лише ввечері, бо нормальної якості зображення та звуку до сьогодні він ніяк не міг знайти. Кріс був непохитним, і зрозумівши, що повернутися додому він зможе лише, вистрибнувши з машини, Браєн вирішив вдатися до крайнощів – погодитись з другом.
Через хвилин 40 двоє «кровних ворогів», не розмовляючи по різних причинах (Браєн – образившись на друга через його непослух і не переглянутий кліп, а Крістофер через те, що не любив зайвого базікання, тим паче з Браєном), вийшли з сірого мерседесу, який на думку Браєна був аж занадто «сірим» і непримітним для простих перехожих.
– Зачекай мене тут, – попрохав Кріс, знімаючи з Браєна звуконепроникні навушники.
Поки Браєн насолоджувався чудовою музикою, його друг вибачався за їхнє «невелике» запізнення і узгоджував покупки, заздалегідь замовлені ним же для Браєна.
Через 10 хвилин Кріс вийшов із комплексу в супроводі двох джентльменів, навантажених пакунками різної величини і кольорів. Не зумівши знайти свого друга біля машини, хлопець одразу докумекав куди подівся його музичний наркоман. Наказавши велетням в костюмах погрузити усе в багажник та на заднє сидіння, Кріс пішов в ювелірний.
Там, в магазині, мило обійнявшись з Сіель, яка і була дівчиною Браєна, стояв сам винуватець усіх «вдалих» пригод сьогоднішнього ранку, хоча... доречніше сказати обіду. Крістофер спокійно підійшов до «солодкої парочки» і ввічливо привітався з Сіель. Вона відповіла тим самим, а Браєн вже вкотре за сьогодні був невдоволений поведінкою свого друга.
– Обов’язково було псувати мені ці миті мого життя? – зі злістю пробурмотів він і нахмурив брови.
– Нічого було втікати прямо у мене з-під носа. Міг би і попередити, що вилізеш із свого музичного трансу, – холоднокровно відстрілявся Кріс.
А Сіель, яка уже встигла обслужити клієнта і повернутися назад, тихенько хихотіла. Вона знала, що так буває щоразу, коли її знайомі зустрічають Браєна. Голубі очі дівчини впилися поглядом в обох «джентльменів», що продовжували свій вічний спаринг. Довге світле волосся мов розплавлене золото спадало з її тендітних плечей. Воно ідеально пасувало до прикрас, що були акуратно розложені на стендах. Сіель була трішки нижча від Браєна і набагато нижча від Кріса, що мов гора нависав над ними.
Врешті-решт два друга намірились повернутися до машини. Кріс повернувся до Сіель уже перед виходом і спитав:
– Чи не хотіла б ти скласти нам компанію?
– З задоволенням. Поки ви тут «говорили», в мене якраз закінчився робочий день... – Дівчина не встигла договорити, оскільки Браєн, який помітив, що друг за ним не йде, повернувся і без зайвих слів взяв свою дівчина на руки та поніс до машини.
Крістофер лише мовчки поплівся за двома «амурами».
Уже коло машини Кріс помітив, що місця на задньому сидінні уже немає... Та Браєн, не звертаючи на це уваги всівся на переднє сидіння та посадив до себе на коліна Сіель.
– Яке екстравагантне вирішення проблеми, Браєне... – вигукнув, звиклий до вибриків друга, Крістофер.
Але ніхто вже його не слухав, тому що пара вже в який раз злилася в пристрасному поцілунку. Крісу залишалося лише мовчки всістися за кермо і натиснути на газ.
Машина безшумно рушила з місця. Не проїхавши навіть 500 метрів, почувся «тихий» звук свистка, і Кріс нарешті вернувся на нашу грішну Землю.
– Сержант Сміт, – голосно і виразно сказав даїшник і показав посвідчення. – Порушуємо?!
Крістофер невинно посміхнувся, штурхаючи свого друга, що досі цілував Сіель, не помічаючи нічого навколо. Зрозумівши, що це не приносить ніяких результатів, хлопець просто простягнув свої права, в яких заздалегідь поклав 50$. Даїшник непомітно витягував гонорар з посмішкою на вустах. Нарешті Сіель отямилась і здивовано витріщилася на людину в формі. Та це тривало недовго, бо Браєну не сподобалося, що його дівчина відволікається від настільки важливих справ.
Невелика любовна лірика продовжувалась доти, доки Крістофер не повідомив Браєна, що вони приїхали до нього додому. Лише тоді хлопець неохоче відпустив бідолашну Сіель і сам повільно виліз з машини друга. Коли дівчина зайшла в будинок, Браєн промовив:
– В тебе в машині замало місця, друже. Наступного разу поїдемо на моїй. – Браєн на диво швидко попрямував за своєю дівчиною.
А Кріс лише подумав: «Та тобі й  КАМАза мало буде!..» і спокійно зайшов в приміщення, захопивши з собою декілька пакетів.
Солодка парочка, як не дивно, спокійно сиділа на кухні, розмовляючи та попиваючи каву, поки Крістофер вже третій раз повертався мов мул, навантажений пакетами. На щастя це був останній пакет, який Кріс поставив до купи інших, що займала собою ледь не всю кімнату. Після цього він, ледве тримаючись на ногах, зробив телефонний дзвінок, і буквально через 15 хвилин на порозі стояло приблизно 10 осіб в уніформах, що тримали дивні різноманітні знаряддя праці. Давши їм настанови по прикрашанню усього дому, Кріс неохоче почимчикував до кухні, наперед знаючи як розізлиться через це його «хороший» друг.
– І знову ти все зіпсував, – такими словами зустрів Крістофера Браєн, спідлоба дивлячись на без емоційне лице друга, що аніскілечки не здивувався такому повороту подій.
Натомість Сіель встала і швиденько зробила експресо своєму другу. Браєн аж ніяк не був в захопленні від цього. А коли дівчина також подала Крісу печиво до кави, то запальний юнак, ображено надувшись пішов в спальню. Сіель закотила очі і мовила:
– Як ти його витримуєш?
– Роки практики... – усміхнувся Кріс, а потім тяжко зітхнув, згадуючи перші роки їх знайомства.
– Бувай, до завтра, – вигукнула дівчина, одягаючи своє шикарне пальто, що було подарунком Браєна на річницю їхніх стосунків.
Кріс лише кивнув у відповідь. Сіель вийшла, закривши за собою двері, Кріс тихенько попивав своє експресо, робочі працювали, а Браєн з захопленням дивився довгоочікуваний кліп...