Останн й з роду. Глава II

                «Вечірка»

Світла кімната... Тиша... І лише пронизливий звук телефонного дзвінка міг порушити цю ідилію. Браєн з неохотою потягнувся до свого мобільного телефону, який через потужне вібро уже майже впав на підлогу. В трубці хлопець одразу почув «привітний» голос свого товариша.
Кріс був в захопленні, що Браєн умудрився проспати навіть у день свого народження.
– Доброго «ранку»... – з притиском промовив Крістофер, чуючи в трубці сонне позіхання друга. – Вже прокинувся? Чи ти хочеш ще на рік неповнолітнім залишитися?
– Знову твої дурні жартики. Гарно вітаєш найкращого товариша з днем народження. – Браєн глянув на дисплей смартфона і побачив 8 пропущених викликів. – Не так вже й багато ти дзвонив...
Така «приємна» розмова тривала ще добрих пів години, доки Браєн остаточно не прокинувся. Тепер головною проблемою було одне – гардероб. З цим у юнака завжди були невеличкі проблеми...
Сяк так хлопець переміряв 10 комплектів, але ні один чомусь не пасував до його ідеальної фігури. Харчування в фаст фудах все-таки позначилося на ній.
Нарешті, після години виснажливих примірок, один костюмчик все ж ліг на його тіло, ніде не випинаючись і не збираючись. Це було справжньою перемогою для Браєна.
Отже, прийшов вирішальний момент. Коли гості уже починали збиратися в вітальні, хлопець досі намагався вкласти неслухняне волосся, що ніяк не піддава-лося. Тут, немов янгол-охоронець, на допомогу Браєну прийшла Сіель... Вона вже встигла догадатися, чому її бойфренда досі не було на власному дні народження (причина запізнення хлопця на всі інші вечірки була одноманітною: або Браєн ще спав, або Браєн вже спав). 
Не пройшло й десяти хвилин, як винуватець свята нарешті спустився до гостей, що уже пили за його вісімнад-цятиліття. Серед них було чимало людей, які терпіли юнака з самого дитинства.
Браєн був готовий посваритися з друзями через те, що вони почали вечірку без нього, але погляд Крістофера зупинив сміливі наміри горе-іменинника.
– Сподіваюсь ти з нами вип’єш? – з усмішкою на лиці запитав Джордж, під руку з яким стояла Ніколь, маленького зросту дівчина з темно зеленими очима.
Браєн ліниво взяв простягнутий фужер з коньяком і залпом випив, навіть не скривившись. Побачивши це, Сіель миттю підскочила до нього і вихопила вже другий стакан із його рук.
– Ти що, це ж мій день народження! – з обуренням пробурмотів Браєн, намагаючись взяти з підноса ще один фужер.
– Саме так, це твоя вечірка і ти маєш бути присутнім на ній до кінця, а не валятися на дивані з бокалом у руках. – Сіель трішки підвищила голос і цим ще більше розізлила свого хлопця. Браєн уже
 схопив стакан з абсентом і збирався випити його на очах дівчини, хоч не надто полюбляв цей напій. Та найкращий друг підступно штовхнув хлопця так, що весь абсент вилився на підлогу.
– Двоє на одного! – закричав Браєн. – Нечесно!!!
Але ніхто з гостей не звернув на це уваги. Коли Кріс і Сіель залишили Браєна наодинці, підтримати товариша насмі-лилися Ден і Джордж, що увесь цей час в душі підсміювалися над цією сценою.
– Ти прямо раб свого кохання... –зауважив Ден, поплескуючи нахмуреного Браєна по плечі.
– І не кажи... – погодився той, тягнучи з підноса черговий стакан віскі. Джорж подав другу тацю з скибками лимону, водночас беручи й собі стаканчик. Ден ж віддавав перевагу дешевому спиртному напитку, доступному кожній людині – мартіні.
Стукнувшись фужерами, всі троє залпом випили спиртні напої. було видно, що вони це роблять далеко не вперше...
Вечірка настільки всім припала до смаку, що лише через годину Ірен схаменулася, нагадуючи іншим про подарунки, які вони всі залишили у своїх автомобілях. За дві хвилини зал буквально опустів, а за хвилину миттю наповнився знову. Браєн ледь не рухнув зі стільця, на якому і так ледве втримувався, через те що не послухав Сіель і допивав уже останній бокал з третього підносу із спиртними напитками, та ще й усі почали завалювати його великими і важкими подарунками.
Пройшло ще декілька годин, як знадвору пролунала гучна сирена, що символізувала майбутні неприємності. Браєн лише тихо застогнав і перевернувся на дивані. Розгрібати все довелося як завжди Крісу.
Вийшовши надвір, хлопець помітив справжню автостоянку, перлиною якої була машина із синьо-червоною мигалкою на верху. Окрім порядно вдягнутих джентль-менів в формі, на вулиці стояло ще прибли-зно 100 людей, бажаючих проїхати. Кріс попрямував до офіцерів, готуючи кругленьку суму. Проте через 5 хвилин хлопець повернувся з невдоволеним виразом на обличчі.
– Машини в алфавітному порядку, шикуйсь! – видно було, що Кріс теж «трішки» випив.
Була четверта година ночі, коли поліцейська машина все ж таки змогла виїхати. Кріс миленько сидів на задньому сидінні і дивився через вікно, як його друзі намагалися виконати його прохання. Здалеку десь позаду чулися неодноразові звуки розбитого скла і скреготіння металу, що гнувся і тріщав.
І лише від’їхавши на добрих 100 метрів, лице хлопця, мабуть, вперше за увесь вечір (і ніч) розтягнулося в скептичній посмішці...