Новий вiдлiк

коли джмелі та бджоли заведуть
свій танець над вишневими садами...
коли кульбаба вкриє левади і луки,
коли бузок набубнявіє,
коли бузьки заскрекотять весні осанну,
уперше винесуть надвір вечерю,
уперше заспівають пісню,
уперше на Зорю поглянуть
потомлені землею посполиті…
А може, ні…
Село затихне, не засне, бо телевізор, бо новини_серіали.
Ми підемо в садок вишневий. А який же ще?
Із неодмінним атрибутом: саме він - хрущами...
По тому вийдемо на греблю - послухати, як жебонить вода,
Як лелики* перекликаються поміж собою,
Я чутиму, як струменіє кров у пальцях, у долонях твоїх_моїх,
Ти втисячне почуєш, що люблю.
Жінкам не набридає ця банальна ідіома.
Тож сома горнеться до соми, бо хочеться тепла.
Хай сом лишається в ставку.
Ми підемо додому. Лежанка ще не охолола.
Є ще вино, вершки,торішня полуниця в джемі.
Підемо мила, я люблю тебе:
почався відлік
               тисячі
                нової…

.................
*кажани