Можливо амальгама

Хтось дивиться у мене розгублено, хтось схвально. Аякже, я - дзеркало шафи-купе, навіть не так, зеркальні двері. А шафа-купе це що? Це ознака недавнього ремонту! А ремонт - ознака грошей і доходу! Дивіться в яке місце я ходжу, тут дбають про клієнта.Тьфу! Але мені належить давати зображення самцям, що приходять сюди. Кумедні, вони і погладжують себе, і підморгують зображенню, і нюхають себе у різних місцях, і намагаються накрутити малий рушничок навколо стегон, щоб придати собі вигляду Аполона Бельвідерського, щоправда Аполон той був у чому мама народила. Але не всі ж можуть похвалитись довершеними формами. Я - можу! Але я - всього лише дзеркальні двері шафи-купе у квартирі, що винаймає повія Віка...

Ми - жа-лю-зі. Вертикальні! Гоподарка нас часто шарпає, бо ми затуляємо вікно на першому поверсі. Нам би теж хотілося дивитись на зелень листочків, а не на смітник. На хмаринки, а не на бомжів, що проходять повз і теж дивляться в наше вікно. На пташок у польоті, а не на те, як на ліжку змінюються персонажі, та не змінюються сюжети. День повз день. А я, а я -  крайня планочка жалюзі і мене вже замусолили, коли відчиняють вікно, щоб покурити. Руки у них пітні і брудні, от!

Знову у вікно нічого не видно і на підвіконні нічого не залишили попоїсти. От раніше бабуся ніколи не забувала погодувати мене. Я був у неї найулюбленіший рудий кіт. Приглядаюсь і прислухаюсь. Може там у квартирі щось смажать, наприклад рибу, і кинуть мені смачнючі голови. За тепловими коливаннями щось там таки жарять, тільки напевне не рибу.

Тік-так! Так-так! Не так-не так! Я б може щось ще сказав, порадив, бо я тут такого набачився, але я - електричний будильник. І я скажу „дзінь“, коли скінчиться година за оплачені кошти. Чи навпаки кошти за годину.