Пiдвал на горищi

               


«Їдучи по трасі обов'язково звертайте увагу на знаки, не лише ті, що на стовпах при дорозі, а ті, що подають зустрічні машини.» (Посібник для водіїв)

                *

У найзвичайнісінькі дні іноді стаються події,які змінюють твоє життя.

                *

Того січневого ранку я крокував центральною вулицею міста. Кругом стрімкі потоки автомобілів, юрби людей, всі заклопотані і роздратовані. Опустили голови, розмовляють по мобільних телефонах, насуплено розглядають сірий асфальт. Місто доволі красиве і затишне: розташоване на берегах річки, безліч алейок і парків, стародавні вулиці . До мегаполіса йому рости ще десятки років, якщо не більше, але люди вже стали сірими згустками байдужості. Вони втратили хист бачити і відчувати навколишню красу.

Слухаючи блюзовий ритм трамвайних коліс, я наблизився до зупинки. Серед натовпу стояла дівчина. Наші погляди зустрілись і серце йокнуло. В голові промайнула думка, така блискавична, ненав’язлива та водночас виразна, наче то був цілеспрямований телепатичний сигнал. Я не встиг ухопити цю думку, вона вислизнула так само швидко як з’явилася, та це було щось на кшталт «підвал на горищі».
На той момент це видалось мені повною нісенітницею, та це було й не дивно, на двадцятиградусному морозі мозок відмовлявся адекватно працювати. Серце все ще калатало. Це не було коханням з першого погляду, так організм відреагував на несподівану зустріч. Я знав цю дівчину. Ми не бачились декілька років і я заціпенів, насилу видушив із себе «привіт, давно не бачились» і по-дружньому обійняв її за плечі. Далі події того дня розвивались звичним чином: ми просто ходили і говорили. Просто, ні про що та водночас про все. Пили чай у затишній кав’ярні , згадували давно минулі часи з неприхованою радістю, ділились планами на майбутнє. Близько місяця ми спілкувались так тепло, так казково, як ніхто з нас не спілкувався з іншими людьми, ми були наче рідні. Вона наповнила моє й без того не сухе життя яскравими барвами, ми доповнювали одне одного!...
А потім вона поїхала. Зникла. Просто так вийшло. Так сталось.
Невдовзі я зрозумів одну річ: я змінився. Я почав розуміти більше суворих реалій , не втративши при цьому вміння насолоджуватись, бачити і відчувати, вливатись в вихор світу і «вливати» світ в себе. Змінилось багато моїх звичок, ставлення до багатьох речей. Коротше кажучи, моє життя кардинально змінилось. Це почалось з того самого дня, коли я зустрів її на зупинці. Підвал на горищі – це таки був знак. Повідомлення від когось чи чогось, повідомлення, яке означало що все зміниться, все стане з ніг на голову, чи , мабуть, в даному випадку з голови на ноги. Знак, сігул, якому я не приділив уваги… потік енергії , який попередив мене про зміни, а може й сам їх зчинив. Промінь.