руки твои просят тепла, руки мои... стекла..

нарешті відшукала ту шафу, вона стоїть у найдальшій кімнаті
це ж треба. як я далеко сховала
на третій полиці. під шестьома зимовими світерами
так далеко
ледве знайшла
вирішила що вже сезон
вирішила, що вже можна.
здула пил, протерла. все вже наче. наче вже порожнє 
і склеїлося за той час поки лежало. і швів майже не видно
от і добре
можна користуватися знову, - подумалося мені
"Каюсь!"
ооох. це буде чудово вкотре. чудово вкотре. вкотре? який жах. знову і знову. а зносу немає
трішки полежить далеко, і зростається. це ж треба
тільки колір втрачає.
 
або ж набирається сил....не знаю
на повну силу ніколи не використовувала
так по дрібницях. востаннє юзала дуже довго. ну не так щоб дуже, але серйозно
півроку було занадто для нього - розкололося, ще й в трьох місцях
шкода
але я дала йому час
шкода, все літо пролежало в шафі в темноті
ну ось поки я його підготовлювала до нової роботи, вмивала, очищувала, заповнювала посмішками і добром....воно підросло

але виявилося нікому не потрібним..