Чертовщина

 „ЧОРТІВНЯ”
– Мамко! А що то за чудний вінок такий висить на груші? – запитала маленька Христинка, підстрибуючи біля дерева, намагаючись прутом дістати його.
– Може, ворони занесли, бач, скільки їх на сусідніх деревах, наче на ярмарок злетілися! Або старе пташине гніздо випало, – сказала мати й підійшла ближче до дерева, вдивилася в гущаки гілляк і листя. А за хвилину мимоволі жахно скрикнула:
– Ходімо звідси! Це якась чортівня. Щось сплетене людською рукою. Чисто з гриви коня чи сивої жінки. Ідімо й запитаємо в баби, що воно...
По дорозі до бабиної хати назбирали в густій траві груш-петрівок, які цього року щедро вродили. Солодкі, згниличені, вони приємно вражали смаком.
Понесла й худобі.
...Хата Гринів стриміла на самому краю села, біля кам’яної дороги, що вела на Гарман, – так званий у минулому панський двір, а тепер там лише руїни залишилися й маленька капличка на кладовищі.
Височезні тополі обабіч бовваніли, наче вартові, охороняючи спокій селянської родини.
Квіти біля хати, посаджені бабою Гринихою, буяли різноцвіттям з ранньої весни до пізньої осені. На подвір’ї копирсалася в траві зграя курей з гордуватим півнем, що заклопотано торохтів, у черговий раз, дурячи простакуватих курок.
Десь неподалік надривно загуркотів трактор: від нестачі повітря тріщав, як кулемет.
Баба Гриниха поралася в сінях. Вгледівши Христинку, зраділа, одразу ж запропонувала свіжі пиріжки з вишнями й тепле молоко.
– А ми побачили на груші якийсь дивний віночок, – не стрималася мала.
– Який ще віночок?! – І зиркнула на невістку.
– Хто знає! Підіть і гляньте.
Упираючись на ціпок, баба пошкутильгала до саду. Довго розглядала той вінок, по її обличчю було видно, що не може збагнути, звідки взявся. Врешті-решт висловила припущення, що то – ворожба.
– Чиясь чорна душа накликає щось, – глипнула в бік сусідського двору, де в суцільній зелені волоських горіхів виднілася черепична покрівля з кривим димарем.
...Упродовж років важко складалися стосунки із сусідами. Від покоління до покоління нагромаджувалися образи. Здебільшого з’являлися пристрасті навесні, щоразу, коли оралося, – ті порушували межу між землями. Дві сім’ї стояли стіною одна проти одної. У сварках завжди найактивнішими були жінки. Верещання баби Гафії, її прокльони довго лунали в пам’яті учасників дійства, викликали образи й потаємний острах.
Під осінь, після збирання врожаю, наставало примирення. Першими навідувались одні до одних діти. Ігри, шкільні справи об’єднували їх, а відтак – старших. Чоловіки впродовж зими вкорочували час, обмірковували буденні справи, часом – і за чаркою слив’янки або зі склянкою вина.
Одна баба Гафія вперто ігнорувала всякі сусідські контакти, за нагоди не дозволяла спілкуватися з ними своїм домочадцям.
... І ось цей вінок! Стара заборонила знімати його, навіть підходити. Відчуваючи щось небезпечне, почала лаштуватися в якусь свою дорогу, хоча, перед святом Іллі ніхто з їхньої великої родини нікуди не ходив – повно було роботи на обійсті, у саду достигали сливи й груші, на полі збирали сухі стручки квасолі.
На ходу дала останні розпорядження щодо ведення домашнього господарства, підперезалася новим чорним, у дрібний горошок, фартухом, взяла клунок і, спираючись на ціпок, пішла. Шепнула невістці, що йде ненадовго, до монаха, який славиться пророцтвом та відводами всього бісівського.
– Бережіть себе.
– Бог мені допоможе!
На обійсті Гринів йшло спокійне, розмірене селянське життя. Невістка отримала лист від чоловіка, який подався на заробітки до Італії. Писав, що знайшов вигідну роботу, незабаром надішле гроші. Дуже за всіма скучив.
Христинка навчилася читати й рахувати до десяти. Готується до школи.
...Баба появилася через два дні. Утомлене, у глибоких зморшках обличчя й зігнутий у дугу поперек виказували священика – най освятить обійстя. У наступну неділю піди з Христинкою до церкви, прочитайте молитву зі стародавнього молитовника.
...Баба померла десь через місяць. Може, ще довго жила б, та скосили її застуда й запалення легенів.
Невістка зняла з дерева „чортівню”, з острахом оглянула плетиво й голосно розсміялася: це ж шматок мотузки, якою прив’язували до кілка корову!
... У сім‘ї Гринів народилися в останні роки ще двоє дітей. Христинка виросла, вийшла заміж за сусідського, з „ ворожої сім’ї ”, хлопця!
На роздоріжжі, біля Гарману, люди спорудили кам’яний хрест. Навколо нього виросли молоді дерева, вони стали пристановищем великій воронячій родині, що переселилася сюди, залишивши сільську околицю.
„Чортівні” не було впродовж багатьох років. А той „вінок”, знятий з груші, що з віри Гринихи перелякав не лише домашніх, а й усю околицю, вкрала сорока для свого гнізда.
У селі багато хто сміявся..