Cтукачок

CТУКАЧОК
Група чоловіків-держслужбовців дружно обговорювала вчорашні новини.
За «державу обідно!», наче вустами знаменитого Верещагіна, виголосив фразу худорлявий чоловік, зиркаючи на колег.
– Влада негожа, – уставив свою фразу інший, поважно провівши рукою по коротко стриженій чуприні.
– Ціни ростуть, як прожити бідним людям? Чи будемо з газом на зиму? – ці та інші питання лунали в тісній курилці.
Зайшов на цю розмову чоловічок низького зросту з блимаючими лінзами окулярів. Здогадуючись  про що йшла розмова, теж вставив свої «п’ять копійок»:
– Партій розвелося багато, а толку мало! – спробував натякнути на продовження розмови. – Була одна й порядок у державі був! – наголосив.
Колеги з приходом цього чоловіка припинили розмову про політику, перейшли на буденні справи.
Курилка поступово спорожніла. Залишилися двоє – водій та чоловік в окулярах.
 – Люстрацію треба провести! – казав водій, сердитий на все й на всіх.
–Треба вивести всіх на чисту воду, знати хто є хто! – Там, показавши пальцем, – уже почали, вивішують списки на стовпах, нехай люди читають.
– Аякже, треба! – змінив точку зору очкарик. І наших теж там записати треба, я їх усіх знаю.
Водій пенсійного віку, який крутив “баранку” все життя, об’їздивши всю “неосяжну”. У законі й поза ним працював на далекій Півночі. Не знав утоми, створював, примножував багатства Союзу, а вийшовши на пенсію, отримав прожитковий мінімум.
“ Окулярник” – котрого охрестили колеги – «стукачем», змолоду пристосувався до системи. Міняв свої погляди так, як було треба. Вивчився, влився у великий трудовий колектив. “Втиснувся” в довір’я профспілкового комітету, навіть входив у керівництво.
А начальству, наче бальзам на душу, доносив на всіх:  на конкурентів, колег … Не забував і про тих молодих, які завтра прийдуть до керівництва, всілякими діями втирався в їхнє довір’я.
Колектив був великий, “на чисту воду” вивести його було майже не можливо. Маніпуляція людьми створювала для нього комфортні умови. З припиненням діяльності підприємства, за допомогою того самого «начальства», зумів улаштуватися на роботу в державний орган.
– Яка масть на горі, така краватка в нього на грудях! – фіглювали про нього колеги по роботі.
Більшість обходила стороною, намагаючись спілкуватися тільки з службових питань. Особливо, коли в державі зросло політичне протистояння.
Та час плив, помінялося керівництво, якому послуги стукача були не потрібні.
Вихід своїй багатій фантазії знайшов у дріб’язковому, інколи примітивному вирішенні своїх життєвих проблем. Спочатку побутових, а потім, з появою схильності до пияцтва, за рахунок простаків, на «халяву»  вирішував потреби.
На роботі ще тримали. Уміння подавати начальникам потрібну інформацію стримувало останніх удаватися до його звільнення.
Від нього відверталися на роботі.

Тільки водій,  «той , що злий на все і на всіх», був радий зустрічі, пригощав його зі своєї пенсії горілкою й зливав йому, все, що нагоріло на душі.