Дурка

ДУРКА               
  – Молодий чоловіче! Ви мене чуєте? – запитав нічного пацієнта черговий лікар приймальної наркологічного диспансеру.
Пацієнт мовчав, важко дихав, не розплющував очей.
– Везіть його в реанімацію, – велів санітарам і розгубленій дружині.
– Любий, Михайлику! Скажи щось! – намагалася привести чоловіка до тями…
Той мовчав.
– Лікарю, увійдіть у становище… мій чоловік… у запої. Свят було багато, не зупинявся, – і ось!..
Стомлений на нічному чергуванні лікар  вагався, попереду – вихідний, якщо залишу його, то тільки під власну відповідальність… Дав мені роботу!
Глипнув на жінку: писана красуня! На руках таку носив би, а він, – здохляк.
Нахилившись до хворого, запитав.
– Як вас звати?
– Михайло! Михайло Прокопець… прошепотів.
– Ой, бачите – заговорив! – зраділо вигукнула дружина.
– Назвіть – який сьогодні день… рік… місяць?  Відповідь не забарилася. Говорив чітко і впевнено.
Зробивши якісь записи в журналі, лікар велів:
– Ведіть його в спеціальну палату.
Бідолагу ледь тримали ноги.
 В палаті стояв нічний морок. Присутність людей відчув одразу. Хтось плакав, про щось благав, інші хропіли.
Від прийнятих ін’єкцій міцно заснув.
Прокинувся уже вранці й спитав сусіда по палаті:
– Як я сюди попав? Чому грати на вікнах?
– Привезли. Красуня якась тебе здала. Усі вдома святкують, а ми… у дурці.
В палаті рядами розставлені ліжка. Пацієнтів було небагато.
На окремому ліжку горілиць лежав неголений чоловік, тіло, руки, ноги його були прив’язані  ременями.
– «Білочка» в нього. Цілу ніч шумів. Колишній мент. Вигнали за п’янку.
Поряд, на сусідньому ліжку, непорушно сидів, втупившись поглядом у стіну, чоловік, невеликого зросту, був червоний, як рак.
– Цей загальмований, третю добу отак сидить. Надлишок гормонів у нього. Дівку йому треба, каже, що секс – теж ліки, – з усмішкою продовжував коментувати.
Двоє чоловіків біля вікна лежали мовчки.
– Сюди новеньких усіх привозять, вивчають, – хто і як поводиться. Буйних, або з «білочкою», тримають довше. Інших ведуть у палати нижче поверхом…
– Оце так я попав! – подумав Михайло.
– А ви як тут опинилися? – запитав у добродія.
– Брат привіз. Я тут уже втретє.
– А що так?
– Довго стриматися від того зілля не можу.
– А наколки-татуйки звідки?
– За дві ходки назбиралися. Мене Гейза звати, – представився.
– Мене – Михайло.
– Здоров, артисте! Знову на курорт до нас? – гукнув до Гейзи неголений чоловік, який з супроводом зайшов до палати.
– Айно, айно! – і до Михайла:
– Знайомся, новенький!
– Як мент? – Зневажливо кивнув чолов’яга у бік прив’язаного.
– Гармидерів цілу ніч.  Аж синяків нахапав. Зараз притих, – зіронізував Гейза. – Може спати хоче!
– А ви як влаштувалися ? –звернувся Гейза до чоловіків.
Та нічого, в котельні кантуємося. Главний дозволив. Кочегаримо, а за потребою, кого треба вгамувати, або буйного усмирити, то наша робота.
– Зачефіримо? – неголений до Гейзи.
– Це не та фірма! – сказав Гейза.
– Хто ці люди? – Запитав Михайло. Коли неголений вийшов з своїм дружком.
В минулому – зеки. Оцей старший, років з десять просидів... Я з ним познайомився на пересилці. А той, другий, його… кореш.
Михайло тільки зараз почав усвідомлювати, що потрапив у інший, чорний для нього світ, повний навіть чортівщини.
… Чергова медсестра оголосила процедури.
Серію уколів кожен приймав як належне. Молоденька сестричка у білому ковпаку, без ознак сорому дірявила сідниці молодим і літнім.
– А вам, що, окреме запрошення потрібно? – звернулася до двох пацієнтів, котрі щось жваво обговорювали.
– Два куми вийшли з “бодуна”,
– Не наговоряться,– кинув Гейза.
Розмова останніх перейшла в сварку. До палати зайшла санітарка, прицитькнула на них і підійшла до Михайла, зважливо сказала: нате підстилки під простиню!
– Мені не треба – зніяковів Михайло. Він ще не встиг усвідомити, для чого ці речі.
Долинув грюкіт з коридору. То сигнал на полуденок. Два бідони на тачці повільно заїхали до палати. В окремому відрі було щось подібне до чаю.
Санітарка в заквальцьованому фартусі вправно ділила їжу.
Пацієнти мовчки, кожен по-своєму поглинали їжу.
Прив’язаного годувала ложкою санітарка, підтримуючи його голову.
– Боже, куди я попав, – нарешті усвідомив себе у цьому дійстві.
– Дружина постаралася? Спровадила “в дурку” до алкашів? Мене, статечного чоловіка, – до волоцюг та зеків!
–А може, так і треба було, – вкралася думка. – Скільки нервів я з’їв з своїм п'янством!
Згадав, що колеги поступово від нього відвернулися. В глибині душі сподівався, що рано, чи пізно, але почне тверезе життя.
Та ці плани дедалі ставали примарою.
А вона ні! Боролася за нього. Інша давно би завіялася, а вона – ні. Зважилася й на дурку...
Задрімав. Важкі думки відпливли. Навіявся сон: чортик, який  часто до нього приходив у сні, лукаво манив похмелитися…
Відмахнувся. Рукою зачепив підстилку. Вона була мокра. Який сором! Мовчки витяг й почепив на батарею обігрівання.
Хотілося пити.
– Вставай, кореш! На випий.
– Що це? 
Михайло ковтнув чорної рідини.
Спазм різко здавив, й він щодуху побіг до туалету.
– Це в нього з “бодуна”, тому й не пішло. А чефір добрий, –  пролунала репліка.
У  дверях з’явилася колоритна фігура лікарки.
Оглянула палату.
Михайло ледь витримав прискіпливий погляд, що заглядав у душу. Її очі були вогкими.
– А ти що, – вже тут прописався? -  впритул підійшла до Гейзи.
– Та я не по своїй волі… почав виправдовуватися Гейза.
– На другий поверх його! – веліла.
Потім її погляд зупинився на Михайлові:
– Збирайтеся, вас переводять у нормальну палату, теж на другий поверх.
Нова палата була подібна на номер дешевого готелю. Грати – тільки на балконі. Двері в коридор не зачинялися.
За вікном – чудовий краєвид. Повноплинна річка несла весняні води. Круті береги покриті чагарниками.
Хотілося повернутись додому, до рідних. До маленької донечки.
За думками й не запримітив, куди подався Гейза.
Не було його чотири доби. 
Приходили лікар, медсестри, цікавилися, куди той подівся. З’являлися й міліціонери.
Шкода стало чоловіка. Попри все – він душевна людина.
Одного дня Михайла викликали на прохідну. Там на вході його чекав Гейза з вже знайомими корешами. Були на-підпитку.
– Ходімо, брате, в місто, погуляємо. Я виставляю. Мені сьогодні сорок стукнуло, - випалив на одному диханню Гейза.
– Щиро вітаю! – відповів.– Та я, було,  – зам’явся Михайло.
– Дякую, - якомога інтелігентно відповів.
– Мене скоро виписують, чекаю дружину на свіданку, –  намагався по-блатному відповісти.
– Ладно, бывай. Ми в кочегарке єсли что!. - З тим чоловіки й подалися, плескаючи один одного по плечах.
За ними й пішли спогади Михайла про “дурку”.
Попереду його чекало нове життя.