БЕДА

БІДА
У приймальному покої районної лікарні розговорилися дві жінки.
Одна з виплаканими чорними очима, друга – з кам’яним виразом обличчя.
– Що буде з моїм Іваном? Чи дасть йому Господь хоч крихту пожити? Такий молодий, а в яку біду втрапив!.. – зойкала чорноока.
Слухаючи напівшепіт, я мимоволі став співучасником біди. Треба мати велику мужність, щоб пережити людську трагедію, яка стається з кожним, хто потрапляє на лікарняне ліжко. А вже й поготів – коли тіло розпластають на хірургічному столі, прив’яжуть руки й ноги, включать  освітлення …
Голоси лікарів та обслуги на мить повертають до реальності, адже хворобу треба побороти хірургічним шляхом. Та внутрішній голос волає до Господа, Пресвятої Марії – допоможіть!
Каяття на операційному столі – найщиріше, яке переживає людина. Ні в одному храмі вона не стоїть так близько до Всевишнього, як тоді, коли ще, усвідомлюючи, без навіяного наркотичного туману, хаотично відтворюючи в пам’яті образи найближчих, дорогих серцю людей, рахуючи кількість ламп, які освітлюють бранне тіло, моторошно плутає слова молитви, завченої ще з молоком матері.
З’являються руки лікаря, за кожним рухом яких – страх.
Та приходить сон, важкий, спокійний. Усе забуто, немає болю, все зникло, є тільки глибокий сон.
…Більшості вдається пересилити біль, хворобу. Неборак Іван, може, залишає молоду дружину, у думках бореться за багатостраждальне життя.
А було так красиво!
Ріс у селі з квітучими садами, що розмістилося в передгір’ї Карпат. Мати виховувала сина чесним, приязним, працьовитим.
Треба косити – брав косу, копати – копачку. І садові та винограднику міг дати раду, та й худобина на обійсті була завжди доглянутою.
Навчався, служив у війську, працював на будовах. Та в останні кілька років здоровому чоловікові стало ніде докласти рук – безробіття...
Спроба підробити в сусідній Чехії завершилася депортацією, поїхав до Росії – рекетували.
Одружився з красунею – учителькою сільської школи. І наче від неї почалися вдачі: запросили будувати заможному чоловікові палац. Потім – ще замовлення, ще … Гроші з’явилися в хаті, й сам почав усілякі домашні будови-прибудови.
Запросили на добудову третього поверху особняка. Клав цеглу до цегли, несподівано похитнувся  і впав на купу каміння …
Не вижив.
… На сільському кладовищі прощалися з рабом Божим Іваном.