ДОЛЯ

ДОЛЯ
Бригада перетягувала рейки на нові шпали, закріплювала їх особливо ретельно. Рама великого мосту зяяла сірим металом. Від морозу усе покрилося інеєм. Працювати доводилось в три зміни. Міст має пропустити потяг на схід неосяжної тайги з безмежною кількістю сопок та рідколіссям.
Хлопці з різних куточків Союзу налаштувалися на добру працю. Високий темп робіт підтримувався бажанням заробити гроші, отримати достроково дозвіл на придбання давно вже омріяного вазівського авто.
“Нарід” був в основному малослівний. Черговий лозунг “Даешь!..” сприймав як належне.
Для багатьох “пройдох” це теж був “рай”, для деяких – “клондайк” без золотого піску, але з можливостями заробити гроші.
У більшості випадків “ура-патріотизм” лускав протягом перших місяців невлаштованого побуту та нереальності мрій.
Наші хлопці героїчно пройшли не одну сотню сибірських кілометрів – будували дороги, розробляли унікальні родовища корисних копалин.
Ми звикли до морозів, російської бані, пельменів, добрих заробітків. Система прив’язувала людей пільговими доплатами, збільшуючи їх зі строком проживання.
Так формувалася російська спільнота українського походження – від Кольського півострова, Тюмені, Казахстану, через увесь Сибір – до Сахаліну.
Усе менше українських слів лунало в розмовах. Діти, у жилах яких текла кров українців з Придніпров’я чи русинів із Закарпаття, навчалися в російських школах. Своєю мовою послуговувалися хіба що тоді, коли їли український борщ і вареники.
… Галини, Марії, Гафії та Одарки до свят добували з батьківських скринь хто вишиванку , а хто велику квітчасту хустку.
…Степан, за фахом – учитель, брався до всякої роботи з особливим запалом. Працював у передовій бригаді, що монтувала мости великої магістралі. Комсомольська путівка стала дороговказом у людській долі цьому молодому, сповненому великих надій на краще життя, чоловікові. Разом з ним у далекий Сибір приїхала вірна дружина Ганна, розділила його долю.
На двох отримали обшарпаний вагончик із “буржуйкою” уральського виробництва, відомі на весь світ куфайки, ватні штани, кирзові чоботи. У додаток – пакунок робочих рукавиць та валянки.
Ці малі й великі “радощі” поламали все: надію та сподівання на красиве подружнє життя, на створення омріяного сімейного кубельця на рідній Львівщині, де народилася Ганна, або в незрівнянному за своєю красою Закарпатті, де в селі, що сховалося в передгір’ї Карпат, із садами та виноградниками, живе матуся Степана.
…Є люди, які розмірено й раціонально використовують свій життєвий ресурс.
Степан міг, крім важкої праці в мостобудівному загоні, віддавати свій труд громадській роботі. Люди обрали його головою “селища на колесах”.
… Швидко підростав син. Хотілося ще й доньку мати. Ганна працювала в їдальні, диплом із вищою освітою припадав пилом.
Вечорами з тріском горіли дрова в чавунній печі, вогонь навіював тугу за батьківщиною. І хоч Степан приходив дуже виснажений, час від часу брався за різьбярство, ліпив з глини найрізноманітніші фігурки.
Мороз, місячні ночі не стримували лету людської фантазії.
…А важковагові потяги то вигулькували, то зникали в безмежних просторах Сибіру, ніби пам’ятники мільйонам людських “гвинтиків”, “роликів” у величезній державній машині, хід якої не зупинить ніхто.
…Матері ж удома не так склалося, як гадалося: діти розбрелися по світу, залишили її наодинці з хатою, землею та думами. Самотужки обробляла землю, доглядала худобу, вкорочувала довгі зимові вечори.
Чоловік Іван, обпалений війною, вижив під Дуклею, де полягло близько сімнадцяти тисяч закарпатських хлопців, не обстріляних, не навчених стріляти. Бойові генерали першими кинули їх на штурм перевалу, який перешкоджав наступу радянських військ на Захід …
Повернувся з тієї війни на радість їй і людям. У селі його любили – старостою обрали, на весіллях верховодив і чесної компанії не цурався. Якщо треба – співав, а ні – приповідав: мова його від діда-прадіда русинська, зі змішаними мадярськими, чеськими та швабськими словами. Приказки, приповідки ще й нині звучать у говірках селян старшого віку.
Та прийшла за ним смерть.
Жити матері з дітьми було неймовірно важко. Це розуміли  сини та дочка. І одне за одним подалися у світи заробляти гроші. Та не всі могли витримати гарування.
Першою з далекої Півночі повернулася дочка Магдалина із сім’єю. Поринула з головою в пошук роботи вдома. Створена біржа праці ніяк не могла по-державному допомогти. А ще чоловік важко захворів. Двоє дітей. Довелось мало не наймитувати в селі.
Покликала мати синів додому. Та тільки молодший Степан відгукнувся: залишив усе нажите в далекій Росії, разом з дружиною, сином та маленькою донькою переступив поріг рідної домівки.
Мати аж помолоділа, у хаті дзвінко залунали дитячі голоси. У сина руки золоті: за що не візьметься – одна краса! Навів лад у домашньому господарстві, провів газ, воду. Збудував хлів, відремонтував батькову майстерню.
І почалося, ніби в старій притчі, – зранку до ночі щось різалось, ліпилось, зварювалось.
У селі поважно казали:
– Степан повернувся до матері. Забезпечить їй спокійну старість. Він з добрим серцем ішов і до людей, допомагав.
Невдовзі знайшло його районне освітянське начальство й запропонувало директорувати в школі. Він удень і вночі спершу перекривав дах школи, впорядковував класні приміщення, облаштовував подвір’я й навчав дітей. Дружина теж поринула в педагогічну роботу.
 Важкий плин життя порушив ритм його серця, не раз йому не вистачало повітря, стискало груди. Але він, хоч і мучився-карався, та не здавався.
 Діти підросли непримітно, – і ось уже син Микола зібрався на навчання до Києва. Красуня Марійка ще вчилася в школі, вигравала призи на різних олімпіадах, писала вірші, а співала – заслухаєшся. І мріяла піти вчитися.
 Та ось!.. Страшна звістка надійшла про загибель старшого сина, що жив у Тюмені, працював на нафтових промислах. Мати злягла. А Степанове серце не витримало.
… Порадувала весна цього року своїм першоцвітом. Викохані руками Степана дерева буйно зацвіли.
 Мати сиділа на ганку в плетеному з лози кріслі, дивилася на сад і витирала сльози.
Ганна збиралася на роботу.
Почувся чистий, як видзвін гірського джерельця, голос Марійки:
– Мамо, бабко! Я вам квіти принесла з няньового саду! Дивіться, які гарні!