Кресло

КРІСЛО
Великий, просторий кабінет, стіни обшиті дубовими панелями, стіл – з масивними шухлядами, два ряди стільців і... – бордове крісло. Місцями – стерта поліровка, все ще віддає блиском, мерехтить. Цвяхи з фігурними шляпками почорніли на боках, і тільки ті, що витираються штанами господаря, вилискують бронзою – як позолотою.
Володіння власника цього кабінету далеко за його межами, у цілому регіоні, від маленького присілка – до великого міста, незримими ниточками тримають зв’язок з цим кріслом. Не раз, за потреби чи ні, – „сам”, обіпершись на дубову глянцеву дошку стола, розгойдує крісло – витвір столярного мистецтва народного вмільця, викликає на розмову секретарів малих і великих осередків, випитує, як там, “у низах”, виконують те , що “з верху” наказують. Чи не змінили курсу? Чи не з’явились баламути, такі собі блудні вівці, яких треба поправити, а то – і присікти? Або як там веде себе начальник з морально-етичних міркувань? Може, хтось напивається оковитої чи з чужими жінками забавляється? Подавай сигнал! Обговоримо! Спочатку – “в низах”, а то й зразу – “на верху”, відрядимо комісію з великими повноваженнями. Документи – сюди, на стіл, у визначений строк.
Каже черговому вповноваженому:
– Захекався, аж у роті пересохло!.. Треба в цих довідках, що вже готові, на столі, знайти головне й записати в постанову, у висновки! Перший пункт – про недоробки на верху, другий, як же його записати?
Сіпнувся спересердя.
– Зняти! – скрипнуло крісло!
– Молодець, справно службу несеш! – подумав і вдячно погладив бильця.
– Зняти! Зняти! Зняти! – писнуло крісло.
– Ні! Писати так категорично не можна. Мабуть, краще – зміцнити керівництво. Якщо так записати, то за цією фразою можна зрозуміти, що зняти треба не одного, а декількох, у тому числі  і того, хто доповідав...
Щось сьогодні не думається! Голова – як горщик з капустою, із рота щось не те несе. Наче й закуска вчора була непогана...
Уперся у спинку крісла.
Те, ніби перелякана собака, заскиглило.
– Мабуть, сам не напишу, треба комусь доручити, – і нервово потер зволожені руки, з задоволенням оглядаючи свою гордість – твердий мозолиш на середньому пальці. – Ось він, свідок безмежної відданості й служіння народу!..
Хотів підвестися з крісла, та раптом передумав – ще посидить.
За цим усім зі стіни уважно спостерігав непорушним поглядом вождь.
– Ще цей висить наді мною! Бач, і в краватку з горошинками вирядився. Не полюбив мене з першого дня – відтоді, як я став на службу. Принципово оцінив мої можливості?.. Х – ха!
 – І я його теж не люблю! – злостиво рипнуло крісло. – Заважає вночі відпочивати. Дух його не прийняли на небесах, тіло не віддали землі, ось і висить над нами. Не стримують його ні плити мармурові, ні далекі відстані. Живе в образах своїх, у книжках. Засів у голові навіть „самого” й добряче вправляє йому мізки. Якщо поступиться принципами, або перевершить статутні вимоги – кінець!.. Добре, що прибиральниця, витираючи віником павутиння, зсунула його трішки вліво, і тепер його погляд зупинився на дверях. Кожен відвідувач мусить вітатися спочатку з „вождем”, зиркаючи йому в зіниці, потім – з господарем кабінету...
 ...Але щось раптом змінилося в поведінці „самого”. Чемним став, вистрибує, мов цапик назустріч відвідувачам. Знаходить улесливі слова для кожного. Часто його мова перетворюється в суцільне хихикання й муркотіння, яке заповнює сірий кабінет і поглинається стінами. Щось сталося, вочевидь, десь там, на самому верху! „Сам” цілими днями пропадає в „масах”. Приходить під вечір стомлений, вкрай роздратований.
 Крісло  відчувало на собі його гнів.
– Буде, мабуть, ще, гірше, – про себе рипіло.
Звіти, вибори, демократичні перетворення, незалежність! Знову – вибори, команди, технології... Фінал? Ці слова часто лунали в сірих стінах, нагнітаючи напругу й змушуючи терпіти неодноразові удари долі.
 Нарешті, прийшов „сам”. Але не той, а інший. Важким поглядом пронизав кабінет. Настала тиша. Усе, ніби завмерло.
Крісло від хвилювання причаїлося.
Зустрівся поглядом з „вчителем”. Не знітився, жоден м’яз на його обличчі не здригнувся. Твердим голосом наказав:
– Це крісло та портрет – у підвал! Панелі зняти, меблі – винести. У цьому кабінеті зробити євроремонт!