Бетлегеми

БЕТЛЕГЕМИ
– Ваше завдання – зібрати актив села, насамперед – інтелігенцію, й забезпечити чергування протягом доби, щоб повністю заборонити в селах колядування...
Такі вказівки напередодні Різдвяних свят отримав ідеологічний актив на інструктивній нараді, яку проводило райкомівське керівництво за присутності уповноваженої особи обкому партії.
– Я поїду сама, без представника райкому, – сказала уповноважена.
Кожен з присутніх подумки поспівчував активу села: ця обов’язково «щось накопає».
…Село – на мальовничій місцині. Пригорки зі сходу поступово переходять у низовінь. Колись тут була болотиста місцевість – мочар. Згодом, внаслідок меліоративних робіт, територію осушили. Люди поступово заселяли вільні землі. Великі площі розорав місцевий колгосп...
Здавна повелося, що сельчани були напрочуд богомольними людьми. Ніяка антирелігійна пропаганда на них не діяла.
– Чого це вона так в’їлася у наше село, – мізкували у вузькому колі директор школи, голова сільради з місцевим партійним секретарем.
– Може тому, що ніхто з наших не повідомляє партійні органи про те, що в нас усі  похорони з попом, навіть – комуністи! – кинув секретар.   
Переглянулися. Подумки пригадували, кого востаннє ховали.
– А може тому, що при останній райкомівській перевірці наш музей атеїзму, що в старій каплиці, був зачинений на висячий замок. Так і казали на нараді керівників шкіл. Може, інформація і до області докотилася, – висловив припущення директор школи.
– Як би там не було, а цієї дами нам не спекатися. Діти і дорослі ходили з бетлегемами і будуть ходити, тут ми нічого не вдіємо, – резюмував голова села.
– Треба її чимось зайняти…
– Чим ? – зависло в повітрі.
– Кажуть, що вона з останнього випуску партійної школи в Києві, її разом з іншими, для підсилення кадрового потенціалу, запросив на роботу в нашу область новий перший секретар обкому. Вона не тутешня, звичок наших не знає.
– Тому й небезпечна. Їй же треба вислужитися, ось вона з нас і почне.
– Будемо тримати її в сільраді, а потім у вас, в школі, – сказав сільський голова.
– Що там їй вночі робити? – запитав директор, витираючи спітніле чоло.
– Та щоб вона пропала! – чортихнувся сільський голова.
– Стара дівка, родини не має, по селах блудити  задумала. Настукає – потім не відмиємося.
… Вечоріло, райкомівський газик з уповноваженою самотньо долав дорогу до села. Їхати довелося далеченько.
Кожен думав про своє. Водій, старший чоловік, про себе кляв владу за те, що не дали йому можливості побути з родиною на святий вечір. 
У неї теж був поганий день. Але відрядження в район надавало їй шанс виділитися на фоні інших обкомівських функціонерів.  Вирішила виокремитися активною боротьбою з пережитками минулого.
Переглядаючи список населених пунктів, натикнулася на цікаву назву Чорний мочар.
Вона, прогнозуючи події, вже заздалегідь написала проект довідки та рекомендований проект рішення бюро райкому партії. Залишилося вставити назву села та прізвища… Знала, що рішення пройде. Ніхто на себе не візьме спустити все на гальмах.
У селі Чорний мочар в першу чергу зайшла в партком. Привіталася і одразу спитала:.
– Ну що, шановні товариші, збирали актив, провели роботу з населенням?
– Так, – відповів секретар місцевого партійного осередку.
– Саме так, як ви рекомендували.
Після невеличкої паузи секретар назвав їй усі заходи, які проводяться в селі. Говорив про провідну і спрямовуючу роль комуністично партії, чітко карбував фрази з виступів вождів і, звичайно, не забув і її настанови з наради, де сам був присутній.
Це справило враження.
Директор школи теж намагався щось сказати, та не міг вклинитися в діалог.
– Давайте підемо, школу подивитесь! Вона в нас передова в районі, – запропонував партійний секретар.
– Будь ласка, - наче за сценарієм підвівся директор школи.
– Спершу поп’ємо чаю. На вулиці дуже холодно, – сказав сільський голова.
Працівниця сільради принесла й закуски.
– Дякую, я хотіла би пройтися селом.
– Добре, зараз підемо, тягнув час голова.
– Тільки трошки  перекусимо. Ми теж сьогодні цілий день на роботі. Покличте водія, нехай з нами повечеряє. Ви не заперечуєте? – поглянув на неї шанобливо.
Кивнула. Але обличчя виказувало невдоволення.
Налили по чарці, «ковтнувши трохи» ініціативу взяв на себе сільський голова. Він наче менш залежний від партійних органів.
– Тост був короткий: за зустріч, за мудре керівництво, за успішну роботу.
Уповноважена нічого не пила, але шматок гарячої свіжини взяла.
Раптом під вікнами парткому закалатали дзвоники колядників, які за кілька хвилин «всипалися» до приміщення і почали колядувати.
Колядники повіншували добра й пішли. Належало дати їм гроші, та сільський голова очима показав на двері.
       Настала мертва тиша, яку обірвав зичний голос уповноваженої.
– Їдемо в села! – повіла різко й підвелася.
У кожному селі зустрічалися колядники. Уповноважена спостерігаючи, кидала пекучі репліки про погану виховну роботу. Її мовчки слухав водій.
…За кілька днів відбулося засідання бюро райкому партії. Слухали інформації й виступи секретаря парторганізації, директора школи.. З принциповою оцінкою виступила уповноважена та кілька членів бюро. Ніхто з присутніх на захист сільського активу не став. Оголосили сувору догану з занесенням до облікової картки директору школи. Секретар парторганізації отримав догану. На горіхи дісталося й завідуючому ідеологічним відділом райкому.
Догана з занесенням – своєрідний “вовчий білет”. Ти наче і є , а вже не при ділах. Можеш оскаржувати, але не в простому суді, апелюй до обкому. Як правило, рішення бюро райкому залишають в силі. На це натякнув голова парткомісії директору школи «про всяк випадок».
…Багато часу минуло відтоді. Давно переглянуто суспільні цінності, змінилася людська свідомість, тому й зміст цієї розповіді викликатиме неоднозначне враження. Та, попри все, цікаво іноді заглянути в те буття, в якому жило не одне покоління наших краян.
…Цього року, на Різдво, як завжди, в селах ходитимуть бетлегеми, їх чекають в кожній оселі.