Про кума, дитячи гроши та социальну сферу

ПРО КУМА, ДИТЯЧІ ГРОШІ
ТА “СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ”
Молода циганка з кількома дітьми, що трималися за її сукню, перехопила його в коридорі:
– Пане! Де мої дитячі гроші? Видите, які в ня діти піціцькі! з учорашнього дня нич не їли. Босі-голі, що з ними маю робити? – примовляючи, шарпала за лацкан піджака чоловіка, котрий, і їй здавалося, відповідав за цілу державу, що, мов дійна корова, мала націдити кожному по горняті молока, аби випив і не вмер з голоду.
– Не було фінансування ,.. – почав тлумачити чиновник. – Там фінвідділ не перерахував, а тому не перерахував зверху відділ, а верхньому – управління, а йому, зовсім на самому верху – міністерство …
Здавалося, що все роз’яснив. Звільнив лацкан, на мить глипнув на округлені чорні, як терен, очі, заклопотано, нервово сіпнувши рукою, подався до кабінету по тісному соцзабезівському коридору.
Біля дверей вишикувалася група жінок теж з дітьми, – чекали на прийом.
Чергова відвідувачка присіла на риплячий стілець, вибрала з великої сумки зім’яті папірці з гербовою сільрадівською печаткою.
Глипнувши на знервоване обличчя, зрозумів – розмова буде довгою й непростою! Скільки їх іще сьогодні прийде? А надто в кабінети, де працюють жінки управління! Майже без спеціальної освіти, не володіючи основами психології, ситуативно відпрацьовують свою методику роботи з відвідувачами, самостійно, без зовнішнього втручання навчились виходити з конфліктних ситуацій завдяки природньому відчуттю та спостережливості.
Цих та інших “службовців” державні мужі запхали в “соціальну сферу”, яку копкають щоденно, кому не ліньки. Один раз у році про них згадають, подякують і вручать одній цупкий папір із написом “Подяка”, другій – грамоту …
Або й не згадають!
І котиться “соціальна сфера” по вибоїнах старої дороги.
– …Пане, начальнику! Мені призначено державну соціальну допомогу на дітей. Чому я її не отримую?
– Ця, видно, грамотна! Знає, як правильно називається допомога, – подумав. З грамотними легше, до них швидше доходить, вони довго не засиджуються.
… Двері, не зачиняючись, пропускають по черзі молодих і не дуже молодих жінок з їхніми проблемами. Треба ж було державі придумати такий чудовий “буфер” у вигляді управління праці та соціального захисту між людьми та собою! Щоб малозабезпеченій сім’ї отримати державну допомогу, – стільки рогаток наставлено, що обійти їх можуть одиниці. От і штурмують люди щоденно соцзабезівських службовців, спекуючи на них усі гріхи.
Хто може, то й пробивається до начальників вищого рангу.
Ось так і замикається мале коло.
Схаменувся: на “філософію” потягнуло. Усе це, мабуть, від перевтоми.
 Увечері потрібно розслабитись, бо вночі у сні знову прийом буде увижатись.
…Ще на столі купа нерозглянутих скарг чекає, строки горять. А це вже велике коло. Воно потребує більше часу й уваги. Адже оцінюють роботу державної установи, у першу чергу, за кількістю розглянутих скарг від громадян … Якщо скарги повторні – непереливки буде всім – від головного начальника до “дрібного” спеціаліста.  А в тому, великому колі, у замкнутому циклі рухаються, творять, розглядають, реєструють, ставлять печатки та різнокольорові штампи, заносять у комп’ютер і, зрештою, слинявлять відправні поштові конверти – сотні, а ще вище – тисячі службовців. Безумовно, що в усьому написаному та розглянутому є значна частка правди, її треба знайти й допомогти людям. Але коло є коло! За законами фізики воно не закінчується, а в такому ось є початок і кінець.
А кінець, — ось він, у товстому конверті, де разом з черговою скаргою – купа великих і малих папірців з резолюціями великих начальників, які наказують тим, що нижче, “негайно вирішити, неухильно виконати…” І, звичайно, дати відповідь у строк – лаконічно, по-державному.
За “дрібного” начальника пише “дрібний” спеціаліст, той редагує, підписує й надсилає “вищому”, за “вищого” пише “вищий” спеціаліст і вже без правки надсилає далі, і так – до самого верху.
І, не дай Бог, надіслати невичерпну відповідь, необ’єктивно розглянути! Це ж – людина!
– Не можна абияк, державний службовцю!
– Клятву давав?
– Давав!
– Отож і виконуй, а то вріжуть проценти надбавки!
– Ага, мало!
Тоді позачергову оцінку роботи або атестацію влаштують. Умить намалюють характеристику, напишуть висновки й пропозиції. І вкажуть тобі, хто ти є!
Подивляться на тебе зверху, ззаду, а може, й знизу …
Таке собі логічне завершення щодо якості роботи передбачено чинним законодавством.
…У коридорі поступово стихав гамір. Знервовані службовці снували, хто куди, вибігаючи один за одним до сусіднього магазину  щось на вечерю додому купити.
– На сьогодні, здається, усе!
– Та ні!
Двері поволі, з неприродним скрипом відчиняються.
Один за одним проштовхуються два смуглявих хлопчики та русява дівчинка.
За ними – мати, за руку тримає четверте … п’яте, запеленане в біле казенне простирадло, яке, ледь притримуючи однією рукою, влаштувала на високо піднятому череві, де, може, “достигає” шосте?
– Пане! Виплатіть нам дитячі гроші. Видите, які всі малі? з учорашнього дня нич не їли. Я вас за кума покличу, як народжу ще одне … Видно, буде хлопець – неспокійний, копає мене всередині …
Він витяг з кишені останні кілька гривень, подав їй і, гірко посміхаючись, сказав:
– А тепер у мене – ані копійки!