Четверта дитина

ЧЕТВЕРТА ДИТИНА
– Йой, як дниська багато людей було на прийомі в райсоцзабезі, – сказала, потягуючись до хрусту в суглобах, молодиця, спеціаліст із державних допомог.
У вас не так і багато людей, ви б побачили, що твориться у відділі по роботі з інвалідами! – озвалася білява дівчина з голубими, наче літнє небо, очима та напрочуд сором’язливою посмішкою.
– А може, то правда, що з настанням повного місяця у всіх, хто має нестійку психіку, являються активні дії... Істерика, крики, що спалахували зранку й до обіду серед клієнтів, це і є той прояв! – обізвалася юна працівниця. – Я нещодавно чула на лекції в інституті, що існує пряма залежність людської психіки від впливу Місяця й усього космосу. Видно, й Марс, що наблизився до Землі, підняв войовничий дух наших відвідувачів...
Жінки обмірковували нову інформацію, порпалися в паперах. Сонливо шумів монітор комп’ютера. Раптом відчинилися двері. На порозі з’явилася смуглява молодичка з надмірно пихатим обличчям.
– Чому не платите на моїх дітей гроші?
– Ви тут жируєте в теплому кабінеті, ваші діти ситі, взуті, одягнуті. А мої голодні й холодні.
Старша жінка-інспектор м’яким голосом попросила:
– Дайте ваші документи.
Паспорт мав жалюгідний вигляд. На відповідній сторінці один за одним записано четверо дітей, відмітки про шлюб не було. Звірила довідки із сільради, метрики.
– А на четверту дитину свідоцтво про народження ви не здали.
– Там є бомага із сільради, що я маю четверо дітей, – нервово сіпнулася у відповідь. – Та й нащо? Мої діти записані в паспорті, тож платіть гроші! – наполягала.
На цей крик до кабінету зайшов начальник відділу, глянув на заявницю й спитав:
 – А де ваша четверта дитина?
Від несподіваного запитання та нервово промимрила:
– Та я, я... Дитина в добрих людей.
– Як, наче собачку, забрали? – знову звернувся до неї. – Скільки вам років?
– Двадцять два!
– А скільки дітей буде у вас у сорок?
– Скільки треба, стільки й буду народжувати! А ти чого мені тут допит улаштував? – запитала осмілівши. – Тобі зарплатню платять, щоб ввічливо говорив. Начуєшся, як пожаліюсь начальству!!!
– Йдіть!
– Я нікого не боюся, – кинула з порогу.
– І все-таки, де четверта дитина?
– Продала! – істерично, вже через сльози, сказала жінка. – Вашої допомоги кіт наплакав, а мені треба годувати їх усіх. Та ще й папірцями замучили, бюрократи нещасні! Не даєте на четверту, то й не треба.. Дайте хоч на трьох!
Настала тиша.
 – Випишіть одноразовим дорученням державну соціальну допомогу трьом, – дав вказівку начальник відділу. – Бог... дав, мати... продала... Чи то все життя таке?