Мадонна з глушини

МАДОННА З ГЛУШИНИ
«Ваша дружина – шльондра!».  Записка з таким змістом лежала в папці для першочергових повідомлень.
Сіренький папірець, мов бомба, вибухнув у серці вже немолодого науковця.
Зіжмакав його і засунув до кишені піджака.
Оглянувся – чи не бачив хтось.
Дві товстухи-викладачки про щось голосно базікали.
Рука знову потяглася до записки. Текст набрано на комп’ютері. 
Стало душно.
Може, хтось із студентів або  колег пожартував? Інколи траплялося: розіграші скрашували буденне вузівське життя.
– Подзвоню дружині, - вирішив.
Вона була на роботі.
Поговорили про несуттєве, домашнє.
– Ні, мабуть, це все-таки жарт.
Один за одним приходили колеги.
Сьогодні в нього дві пари. Час іще був. Увімкнув  комп’ютер. За хвилину знайшов потрібну інформацію. На моніторі, наповненому ієрогліфами, він побачив її – молоду, усміхнену, з ямочками на щоках.
– Таких немає ні в кого! –  не раз казав їй, пестячи шовковисте волосся.
– Бува, друзі застерігали – дивись: дружина молода й вродлива, аби не стала зрадливою!..
– Чергові витівки жартунів!– сміявся тоді.
День пролетів швидко. Та неспокій не відпускав його. Сів до автомобіля, поїхав додому.
– Може, сказати їй про записку?  А втім – почекаю – час покаже.
Папірець викинув.
… – Щось у тебе сьогодні стомлений вигляд, – зауважила дружина, зустрічаючи його на порозі.
–  Та так – роботи багато.
Вечеряли мовчки.
Телепрограмою не цікавився. 
Спати не міг – у голову лізли всякі нісенітниці.
Тільки під ранок задрімав. Наснилася чорноволоса жінка, яка намагалася щось йому повідомити, та не встигла, – задзвонив будильник.
По дорозі на роботу завіз дружину до офісу. Коли вийшла – із захопленням подивився на неї. Таки вона гарна! Стрункі ноги, пишне волосся облягає білосніжний комірець… Бізнес-леді – хоч на конкурс краси відряджай!
Та сумніви в імовірній зраді не полишали його душу.
У гамірному коридорі інституту глянув у дзеркало при вході.
Так, вигляд поганий: сірий піджачок, черевики, що вже вийшли з моди. І  у перукарню треба піти…
Студенти стояли біля входу, віталися йому.
На робочому столі лежала та ж папка. Буде ще одна записка?
Оглянувся: усі були зайняті своїми справами.
На аркуші стандартного розміру – карта міських вулиць з помітками й кружечками. У кутку – пояснення з назвою вулиці та час романтичної зустрічі для дружини... Навіть марку автомобіля й номери названо.
Зустріч призначалася на четвер у полудень.
– Невже це правда?
Сховав карту до кишені, вийшов на терасу.
Місто жило своїм життям. Люди, наче мурашки, снували поміж автомобілями, припаркованими на тротуарі.
– Який сьогодні день? - запитав сам себе. – Середа? Зустріч має відбутися завтра.
Сумнівів у тому, що карта правдива, не було: дуже ретельно хтось стежив за дружиною. 
– А якщо вона насправді шльондра? Як далі жити з нею?
Стало моторошно.
***
…Сніжана, – так назвали батьки четверту свою дитину – прийшла на цей світ сніжної зими.
Батько – водій-далекобійник. Він дав їй це ім’я. Вочевидь тому, що засніжені краєвиди супроводжували його у поїздках. Або з іншої причини, відомої тільки йому.
Мати так і залишилася домогосподаркою, виховувала малечу.
Жили скромно: у маленькому будиночку провінційного містечка. Цілодобово потоки автомобілів мчали по трасі.
У  багатодітних сім’ях старші доглядали молодших. Завдяки працелюбності й доброті матері діти росли підготовленими до життєвих негараздів.
Сніжана змалку любила спостерігати за потоком автомобілів.
Після школи вибір у неї був невеликий: місцевий коледж із філією столичного вузу. А ще – профтехучилище...
На сімейній раді вирішили: нехай іде до коледжу.
Навчання давалося легко. Працелюбність та наполегливість допомагали успішно “гризти граніт” науки.
На залицяння однокурсників не піддавалася – знала собі ціну.
ЇЇ врода захоплювала всіх.
Потайки думала про життя у великому місті. Хотіла мати родину, достойне помешкання та гарну роботу. А для цього мріяла вдало вийти заміж …
Перше кохання зустріла в коледжі. Це був викладач економіки, який недавно закінчив інститут. Жив у гуртожитку. Нудьгуючи, став постійним клієнтом місцевого кафе. Щедро пригощав усіх.
Сніжана теж «попалася на гачок»… Вона старанно вивчала економіку, скрупульозно оволодівала матеріалом, дослухалася до кожного його слова.
 І жадала, мріяла стати його супутницею на все життя.
Та мрії обірвалися в кімнаті гуртожитку, на казенних, запрасованих простирадлах. Зі смаком п’янкого вина...
Сором і відчай відчула тоді, коли дізналася що невдовзі викладач “закрутив роман” з офіціанткою кафе.
… Переддипломну практику їй, зважаючи на специфіку теми, було запропоновано в офісі відомої на всю країну страхової компанії.
Столиця манила її і одночасно навіювала страх.
…Зайшла до офісу. Її запросили до кабінету очільника. Троє чоловіків вели з нею співбесіду.
Розгублено, але чітко відповідала на всі запитання.
Запропонували пройти практику в ролі помічниці менеджера з цивільного страхування. Один із тих, що був на співбесіді, назвався її керівником:
 – Анатолій! – сказав просто.
Це був “вишуканий” чоловік з гарними манерами, справляв приємне враження.
Візити до клієнтів, у яких вона його супроводжувала, були цікавими й повчальними. Анатолієві вдавалося  переконувати всіх і кожного в ефективності страхової компанії.
Офіси, куди вони заходили, іноді вражали розкішшю й витонченістю. Поміж справами Анатолій  розповідав про своє життя. Сипав компліменти, намагався потиснути їй руку, заглянути в очі.
…День пролетів швидко. Увечері Сніжана обмовилася, що не встигла влаштуватись в готелі.
– А знаєте, мій товариш дав мені ключі від своєї квартири. Хочете – ночуйте там.
– Та ні, ні …
…Смачна вечеря в гламурному кафе, коктейлі з заморськими назвами, якими вправно жонглював увічливий бармен, справили на дівчину приємне враження.
Лунала музика.
– Тут досить гарне життя, – сказав Анатолій. – У столиці треба шукати своє щастя, а не десь там …
– А може Анатолій і є тим чоловіком, про якого я мріяла?
Розігріта алкоголем, розглядала його наче квітку. Гарний, ввічливий, з ним приємно, цікаво…
Він, вочевидь, зрозумів її. Мовчки поцілував їй руку і запросив до танцю.
Зашарілася від близькості його тіла. 
Коктейль, ще коктейль… За успішний початок, за неї, за нього… 
Перед очима все почало пливти.
…Клацнув дверний замок.
Широке ліжко. Потім було ...
…Сонце вдарило в очі. Голова боліла, нудило.
Анатолія не було.
– Боже, що я наробила? – мало не скрикнула.
На кухні знайшла записку: “Справи! Принеси ключі на роботу”.
«Хрущовка» була за три зупинки від квартири.
Обшарпаний під’їзд зустрів її прілістю.
Старенька жінка відчинила двері, запросила до кімнати. Уважно розглядаючи її, спитала про родину, відтак показала їй вузеньке ліжко в тісній кімнаті й співчутливо мовила:
– Ось тут будеш жити … Я – на пенсії, вдома увесь день, приходь до мене, коли зможеш.
Чула й не чула: серце її було нібито зашморгнуте.
–  Хочеш чаю?
– Ні, мені треба йти.
…В офісі на Сніжану ніхто не звертав уваги.
Анатолія не було.
– Ви – нова практикантка? –  запитав її чоловік у смугастій сорочці.
Кивнула.
– У мене для вас буде доручення … Оскільки Анатолія Семеновича сьогодні не буде – його дружину відвезли в лікарню, має скоро народжувати, то ви оформіть документи… Вам потрібно підписати страховий договір нашого постійного клієнта. Це тут недалеко. Ось адреса. Папери візьміть у секретаря.
Знайшла будинок з гарними оздобленнями.
– У таких живуть заможні люди, –  подумала.
Ліфтом піднялася на потрібний поверх.
Двері відчинив молодий чоловік з ознаками раннього облисіння.
–  Будь ласка, – заходьте! Мене звати Вадим. А ви, мабуть, з агентства.
–  Так.
– Кави, чаю?
– Дякую.
Вразили простір кімнати, високі стелі, люстри. На полицях старовинних меблів – книжки. Стіни прикрашали картини в масивних позолочених рамах.
– Наче в музей потрапила, – подумала.
Чай пили зі смородиновим варенням.
– Це ще мама приготувала... У нас – дача за містом. За нею мама доглядала. А в мене руки й тепер не доходять.
Сніжана мовчки спостерігала за чоловіком. Щось у ньому було особливе, домашнє.
– Там підпишіть, – показала на бланк угоди, даючи зрозуміти, що їй треба йти.
– Так, так. Застраховую майно щороку. Від батьків залишилося багато цінних речей, а світ зараз такий, що й непрохані гості можуть завітати.
– А ви давно працюєте в агентстві?
– Я – практикантка.
Узяла папери й подалася до виходу.
– Зачекайте, я вас проведу, якщо, звичайно не заперечуєте. Через двори буде ближче до вашого офісу.
Вийшли з під’їзду на подвір’я, що нагадувало велику коробку.
– Ось тут минало моє дитинство, – сказав упівголосу.
Потім розповідав про батьків, про своє становлення.
Слухала уважно. І думала: – Мабуть, усі одинаки такі говіркі, коли знаходять співбесідників.
Вийшли на проспект.
– Вам ось туди! - показав дорогу.
– Дуже приємно було познайомитися, - сказав знічено.
– Мені теж…
– Може, ще побачимося? – запитав.
– Мабуть, ні, – я скоро від’їжджаю.
– Жаль!
–Добрий він, – подумала.
…Анатолій з’явився раптово, привітався. Наче нічого й не було, подався до свого столу.
– Пообідаємо разом? - запитав.
– Я обіцяла обідати в тітки.
– Добре, – здавалося з полегшенням відповів. –  Ти вже влаштувалася?
– Так…
… Практика швидко доходила кінця.
Сніжана завершила дипломну роботу. Використала багатий рекламний матеріал страхової служби, вміло скористалася новинками у сфері обслуговування клієнтів та досвідом в офісі й захистилася на відмінно.
Її автоматично зарахували на заочне відділення філіалу столичного інституту.
Згідно з розподілом та відповідно до заявки, їй було запропоновано роботу в тому же страховому агентстві.
Звичайно, могла залишитися й у містечку, але посоромилася просити на самому початку.
Офіс зустрів її буденно, по-діловому.
– Будеш працювати в нас? - лунало від колег.
На співбесіді новий керуючий довго спілкувався з нею. Розглядав її через скельця окулярів.
–  Добре! Гарні та ще й розумні менеджери нам потрібні. Інакше хто буде забезпечувати план? Оці «баби», що в крісло не влазять? – махнув рукою в бік коридору. – Та від них клієнтів нудить! Понабирали їх на мою голову! Потрібна «жива кров» –  сучасні менеджери, вони витягнуть агентство із застою … Будете працювати в новому відділі реклами й маркетингу. Ви незаангажована. Треба повсюдно шукати сучасні форми й методи взаємодії на страхувальників. Зможете так працювати – кар’єрний зріст вам буде забезпечено.
А відтак м’якше мовив:
– Ідіть, працюйте!
Сніжана з головою поринула в роботу. З допомогою Інтернету вивчала досвід світових брендів страхового бізнесу. Щовечора засиджувалася в міській бібліотеці.
Кар’єрне зростання не забарилося. Їй доручили працювати з іноземними фірмами, страхувати їх нерухомість у нашій країні.
Анатолій намагався знову зблизитись з нею,  та відчував її холод.
А невдовзі… опинився у її підпорядкуванні.

***
Вадим змалку пізнав творче життя. Мав і неабиякий хист до гуманітарних наук. Його батько – професор столичного вузу – дав йому глибоку освіту. Після закінчення ліцею для обдарованих дітей стало зрозуміло: син може бути хорошим лінгвістом.
Потяг до іноземних мов та світової літератури домінував у ньому, тож і продовжив навчання у престижному вузі, а відтак вступив до аспірантури.
Впевнено йшов у науку. Викладав у  інституті, працював над дисертацією.
На особисте життя йому не вистачало часу.
Раптова втрата батька вдарила по серцю. А потім мати залишила кафедру, вела домашні справи, переймалася заміською дачею. Але не мала особливого здоров’я.
Вадим запам’ятав візит Сніжани, її уміння слухати й співчувати. Не так часто в його житті зустрічалися такі дівчата, та ще й – красуні.
Доля розпорядилася так, що їх дороги перетнулися:
– Сніжана знову стала на порозі вже знайомої квартири. У руках – папка зі страховими паперами. 
– Доброго дня! – зраділо дзенькнула.
– Сніжана! – вигукнув. – Ви прийшли! - наче чекав на неї все життя.
– Я знову з паперами до вас.
– Заходьте, будь ласка! Я не бачив вас майже рік!
– Усе добре, дякую. Працюю в агентстві. Продовжую навчатися.
– Ну, а особисте?
– Та так…
– А як у вас?
Вадиму стало ніяково за розгардіяш у помешканні.
– Вибачте за безпорядок. Я зайнятий. Захистив кандидатську. Ось дописую чергову монографію з зарубіжної літератури.
– Ви – й літературознавець? А я – нікчема в цій царині. Крім художньої літератури зі шкільної програми, мало що читала.
Вадим з захопленням розповідав їй про цікавинки літературної творчості зарубіжних письменників.
Вона уважно слухала цього, по-домашньому приємного чоловіка. 
Запропонував каву.
– Мені треба йти! – повно роботи.
Насправді йти їй не хотілося.
– Постривайте, я вам щось покажу, – і легко узяв її за руку, повів, наче школярку, до сусідньої кімнати.
Там, на столику лежав стос друкованих аркушів.
–  Це моя робота з історії європейської романістики. Якщо хочете – прочитайте її першою.
На неї ще ніхто так уважно не дивився й не ставився до неї з такою повагою.
Поглядом захопила незнайому кімнату: запорошені книжки, вази, картини, килими … Усе – як зупинене. Тут потрібна господиня...
…Третя зустріч з Вадимом стала вирішальною: він запропонував  їй допомогти в упорядкуванні рукописів.
               
***
“Чорний четвер”, – так  визначив для себе цей день. 
…Ще ніколи в житті не був такий стурбований.
Приїду на п’ятнадцять хвилин раніше на те… “місце зустрічі”.
Ось вона – та сама вулиця, поряд з аеропортом…
Уже дванадцята. Сніжани немає.
– Надурили мене…
Набрав номер дружини.
Не відповіла. 
У голові роїлося всіляке.
Картини підступної зради змінювалися одна за одною. Потік ревнощів розривав груди.
Вирішив поїхати до неї на роботу.
– Пані Сніжана зустрічає іноземну делегацію. Літак запізнюється. Якась знаменитість приїжджає, – відповіла секретар. 
– Знаменитість! – відразу обм’як Валентин.
– Оце так, розіграш..! – повторив кілька разів й почовгав до виходу.
Його мобільний заграв знайомим рінгтоном. Це вона телефонує, його Мадонна з глушини.
…За Вадимом з вікна другого поверху мовчки спостерігав чоловік у чорному костюмі.
Це був Анатолій …