хованки

я торкаюсь  своєї камери, клацає затвор, картинка, що викарбовується на задній частині моїх очей,  грається зі світлом і лишається на електронному носії. лічильник кадрів, що ще в запасі зменшується на один. ніби рахуючи кількість мого часу. Тут, у схованці , в щілинах будинків,  поміж вузеньких вуличок, що звиваються і виводять до місця призначення в будь-якому разі, попри те, як би не загубився. у місці, саундтреком якого неодмінно мають бути крики чайок і заклики до молитви, від яких теж непросто сховатись. втекти, заперечити буденний хід речей. це майже красиво. і майже звикла. у місці, де час можна зупинити, дивлячись в твою безодню.  в моїх закутках ще є трохи. яким би сильним ти не був, це заперечення. граємось в піжмурки, витриваліші. і хоча я не можу зупинити лічильник і відмотати кількість днів, як кількість кадрів, що лишились, попри усі зусилля, сильніша і вмію з біса добре ховатись і чекати, поки ти нарешті перейдеш на мою сторону.