Сенс життя

Вже  немолодий,  але  дуже  амбітний  п.  Грак  (“п.”  прошу  читати  не  як  пан,  а  як  птах,  бо  п.  Грак  був  іще  той  птах)  балансував  на  шматку  підвішеного  для  синичок  сала,  демонструючи  своїм  товаришам  і  товаркам,  що  порозсідалися  на  огорожі,  свою  спритність  і  винахідливість.  Товариші  і  товарки  хриплими  голосами  вигукували  коротенькі  підбадьорюючі  гасла  на  своїй  п.  мові,  але  підлітати  ближче  не  наважувалися. 
П.  Грак  купався  у  променях  слави  і  сонця,  виблискуючи  чорним  фраком  на  тлі  чистого  снігу  і,  наче  на  вишуканому  фуршеті,  не  забував  встромляти  міцного  дзьоба  у  національний  продукт.  Національний  продукт  не  витримав  такого  натиску,  вислизнув  з  дротини  і  впав.  П.  Грак  втратив  рівновагу  і  також  впав  поруч  із  салом,  де  на  них  чекав  молодий  і  веселий  п.  Фокстер’єр  (“п.”  читати  не  як“птах”,  а  як  пес,  бо  п.  Фокстер’єр  був  стовідсотковим  псом). 
Добряче  повалявши  п.  Грака  в  снігу  і,  дещо  випустивши  з  нього  пір’я,  п.Фокстер’єр  надав  перевагу  національному  продукту,  бо  сало  не  дзьобається,  не  дряпається,  не  забиває  рота  пір’ям  і  надав  спокій  п.  Граку. 
Потовчений  п.  Грак  ледве  злетів  на  огорожу  і,  під  обурений  лемент  товаришіві  товарок,  почав  витрушувати  сніг  із  залишків  хвоста  і  опоряджувати  поріділе  пір’я.  Перед  лицем  своїх  товаришів  і  товарок  він  поклявся  помститися  кривдникові. 
Помсті  посприяли  і  обставини:  п.  Фокстер’єр  одержав  приватне  житло  (буду)  і  посаду  охоронця  з  певним  обмеженням  свободи  пересування  на  цілий  робочий  день  увигляді  ланцюга  з  нашийником.  П.  Грак  не  забарився  скористатися  з  цієї  нагоди  і  приземлився  на  грядках  неподалік  від  буди  і  войовничо  каркнув.  П.  Фокстер’єр  одразу  пізнав  п.  Грака  (важко  було  б  не  пізнати,  адже  п.  Грак  втратив  добрячу  частину  свого  хвоста)  і  помахав  йому  своїм  хвостом  наче  просив  пробачення  закривду. 
П.  Грак  проігнорував  ці  жести  ввічливості  –  про  примирення  не  могло  бути  імови.  Він  підлетів  ще  ближче  і  виголосив  образливу  промову  на  п.  мові  на  адресу  п.  Фокстер’єра.  Товариші  і  товарки  також  вигукували  щось  на  кшталт  “…нахапав…,даху  над  головою,…  останню  свитину…  ні  крихти  в  дзьобі…”).  П.  Фокстер’єр  загарчав  наливаючись  люттю.  Подумки  він  шматував  і  трощив  п.  Грака  і  всю  його  компанію.  П.  Фокстер’єр  клацнув  зубами  і  скочив  уперед,  намагаючись  ухопити  п.Грака,  але  він  упав  підсічений  ланцюгом.  Він  рив  лапами  сніг,  намагаючись  дотягнутися  до  п.  Грака,  у  розпачі  крутив  головою,  але  вислизнути  із  нашийника  не  вдавалося.  Очі  в  п.  Фокстер’єра  загорілися  недобрим  вогнем,  він  ладен  був  спопелити  нахабу! 
Але  п.  Грак  не  горів.  Гірше  того  –  сніг  під  його  лапами  почав  танути  і  обидва  опоненти  помітили,  що  п.  Грак  стоїть  на  чималій  кістці  з  принадними  шматочками  м’яса,  закопаній  п.  Фокстер’єром  у  сніг  “на  чорний  день”.  П.Фокстер’єр  сів  на  сніг  і  завив  з  розпачу,  коли  п.  Грак  почав  знищувати  запаси  з  його  схованок. 
О!  Це  були  зіркові  хвилини  у  житті  п.  Грака!  Ще  ніколи  вульгарне  фізіологічне  дійство  не  приносило  йому  такої  глибокої  моральної  насолоди!  Обдзьобуючи  кістку,  він  почував  себе  то  тореодором  перед  розлюченим  биком;  то  акробатом,  що  танцює  на  вістрі  леза;  то  гравцем  з  вогнем;  то  полум’яним  борцемза  права  трудящих. 
Наступного  дня  п.  Грак  прилетів  знову  і  екзикуція  продовжилася:  п.  Грак  впевнено  крокував  подвір’ям,  протикаючи  міцним  дзьобом  сніг,  наче  сапер  у  пошуках  мін.  Коли  “міни”  знаходилися,  він  вмощувався  поближче  до  п.  Фокстер’єраі  починав  неспішно  їх  розміновувати,  не  забуваючи  каркати  у  бік  опонента  образливі  крилаті  фрази.  П.  Фокстер’єр  бісився  із  люті,  скажено  рвався  із  ланцюга,  гарчав  від  злості,  скавулів  від  образи,  вив  з  відчаю,  що  не  в  силах  нічого  зробити.П.  Грак  почав  прилітати  щодня,  неначе  на  роботу,  або  як  до  багатого  родича,  що  тяжко  хворіє.  Його  супроводжували  товариші  і  товарки,  що  додавало  ще  більше  адреналіну  до  крові  п.  Грака,  він  неначе  помолодшав.  На  противагу  п.  Фокстер’єр  втратив  апетит  і  вагу. 
Але  одного  дня  п.  Грак  побачив  біля  буди  ланцюг  із  порожнім  нашийником.  Чито  п.  Фокстер’єр  так  схуд,  що  спромігся  вислизнути  із  нашийника  і  подався  всвіт  за  очі  від  сорому;  чи  то  поїхав  разом  із  господарем  на  якийсь  курорт,  поправити  підірване  здоров’я  –  п.  Грак  так  ніколи  і  не  довідався…  Він  підлетів  поближче  до  нашийника,  обережно  зазирнув  у  пітьму  будки,  і  почав  автоматично  дзьобати  залишені  в  мисці  недоїдки.  Насолоди  не  було…  Такого  свинства  від  п.Фокстер’єра  він  не  чекав!  Адже  неможливо  бути  в  опозиції,  коли  немає  до  кого  бути… 
П.  Грак  прилітав  іще  багато  разів,  спочатку  у  супроводі  товаришів  і  товарок,  а  потім  лише  сам… 
Коли  через  місяць  повернувся  п.  Фокстер’єр,  він  знайшов  замерзлого  п.Грака.  “Мабуть  помер  з  голоду,  -  подумав  п.  Фокстер’єр,  -  адже  через  мою  відсутність  не  могли  поповнюватися  запаси.” 
Дурниці  –  п.  Грак  загинув  тому,  що  втратив  сенс  життя…  А  навіщо  жити,  якщо  втрачено  сенс?  ;